Бібліотека БДМУ

Головна

Спрощенний режим

Опис

Бази даних

Періодичні видання - результати пошуку

Вид пошуку

К Н И Г И

Періодичні видання

Дисертації та автореферати

Фонд рідкісних видань

Електронна Навчальна література

Публікації засновників кафедр БДМУ

Нововведення у сфері охорони здоров'я

Календар пам'ятних дат

Доступ до повнотекстових книг Springer Nature (через IP-адреси БДМУ)

Зона пошуку

Формат представлення знайдених документів:
повний	інформаційний	короткий

Відсортувати знайдені документи за:
автором	назвою	роком видання	типом документа

Пошуковий запит: <.>II=СУ10/2021/5/6<.>

Загальна кiлькiсть документiв : 9
Показанi документи с 1 за 9

Вплив ендотоксемії на розвиток неалкогольної жирової хвороби печінки [Текст] / Г. Д. Фадєєнко [та ін.] // Сучасна гастроентерологія = Contemporary gastroenterology : український науково-практичний спеціалізований журнал. - 2021. - № 5/6. - С. 5-11. - Бібліогр. в кінці ст. . - ISSN 1727-5725
MeSH-головна:
НЕАЛКОГОЛЬНАЯ ЖИРОВАЯ БОЛЕЗНЬ ПЕЧЕНИ (этиология)
ЭНДОТОКСЕМИЯ (осложнения)
Анотація: Мета - вивчити рівень ендотоксину та оцінити взаємозв’язки між ендотоксемією і метаболічними параметрами та ступенем стеатозу і фіброзу у хворих на неалкогольну жирову хворобу печінки (НАЖХП) на тлі метаболічного синдрому. Матеріали та методи. У дослідження було залучено 68 хворих на НАЖХП з метаболічними порушеннями та 20 осіб контрольної групи. В обох досліджуваних групах переважали жінки. Середній вік хворих становив (49,34 ± 10,8) року. Всім хворим проводили оцінку антропометричних параметрів, дослідження складу тіла з визначенням відсотка вісцеральної жирової тканини. Для виявлення дисфункції вісцеральної жирової тканини обчислювали індекс вісцерального ожиріння за методом M. C. Amato. Стеатометрію здійснювали шляхом визначення коефіцієнта затухання хвилі та проведення зсувнохвильової еластометрії. Концентрацію ендотоксину в сироватці крові визначали з використанням набору реактивів LAL Chromogenic Endpoint Assay (Hycult Biotech, Нідерланди). Результати. Рівень бактеріального ендотоксину в периферичній крові у хворих майже втричі перевищував показник контрольної групи (p 0,05). У пацієнтів з надлишковою масою тіла та ожирінням вміст ендотоксину порівняно з контрольною групою був більшим (p 0,05). Виявлено статистично значуще підвищення рівня ендотоксину у хворих з ожирінням порівняно з пацієнтами із НАЖХП з нормальною масою тіла (p 0,05). Зв’язок між вмістом ендотоксину та показниками абдомінального і вісцерального ожиріння прямо пропорційний. У групі хворих з високою активністю вісцеральної жирової тканини зареєстрували максимальні значення вмісту ендотоксину, який статистично значущо відрізнявся від такого у хворих з низьким і середнім індексом вісцерального ожиріння (p 0,05). Виявлено прямо пропорційний зв’язок середньої сили між вмістом ендотоксину та рівнем інсулінорезистентності, слабкої сили - між рівнем ендотоксину та показниками ліпідограми. У хворих зі стеатозом 2‑го та 3‑го ступеня різниця за рівнем ендотоксемії щодо показників контрольної групи та пацієнтів зі стеатозом 1‑го ступеня була статистично значущою (p 0,05). При високих градаціях фіброзу печінки (F3-F4) відзначено тенденцію до зниження рівня ендотоксемії порівняно з фіброзом низького ступеня (p 0,05). Висновки. Виявлено взаємозв’язки між рівнем ендотоксемії та метаболічними чинниками розвитку НАЖХП, що свідчить про патогенетичну роль бактеріальної ендотоксемії в запуску каскаду метаболічних реакцій з накопиченням ліпідів у тканині печінки та прогресуванням стеатозу і фіброзу.

Дод.точки доступу:
Фадєєнко, Г.Д.; Гріднєв, О.Є.; Кушнір, І.Е.; Чернова, В.М.; Соломенцева, Т.А.; Нікіфорова, Я.В.; Курінна, О.Г.
Экземпляры: всего 1 : чит.зал періодичних видань, рук.,кат. (1 экз.)
Свободны: всего 1 : чит.зал періодичних видань, рук.,кат. (1 экз.)
Знайти схожі

Ткач, С. М.
Ерадикація надмірного бактеріального росту як метод лікування функціональної диспепсії [Текст] / С. М. Ткач, H. В. Харченко, А. Е. Дорофєєв // Сучасна гастроентерологія = Contemporary gastroenterology : український науково-практичний спеціалізований журнал. - 2021. - № 5/6. - С. 12-20. - Бібліогр. в кінці ст. . - ISSN 1727-5725
MeSH-головна:
ДИСПЕПСИЯ (лекарственная терапия)
БАКТЕРИИ (рост и развитие)
Анотація: Функціональна диспепсія (ФД) є одним з найпоширеніших функціональних захворювань шлунково‑кишкового тракту, що трапляється в середньому у 10 % дорослої популяції. Останнім часом у патофізіології ФД велику увагу приділяють інфекційному чиннику. Окрім інфекції H. pylori та перенесених гострих гастроінтестинальних інфекцій, розглядають синдром надмірного бактеріального росту (СНБР), при якому кількість бактерій у тонкій кишці значно збільшується. Мета - уточнити частоту синдрому надмірного бактеріального росту у хворих із різними субтипами функціональної диспепсії та визначити клінічну та мікробіологічну ефективність рифаксиміну‑a («Альфа Нормікс®») при цій патології. Матеріали та методи. Для уточнення частоти СНБР у трьох гастроентерологічних центрах обстежено 118 пацієнтів з ФД (45 чоловіків, 73 жінки віком від 22 до 45 років (середній вік - (35 ± 10) років). Також обстежено 30 клінічно здорових осіб (середній вік - (33 ± 12) років), які утворили контрольну групу. Діагноз ФД та визначення її субтипу проводили згідно з Римськими критеріями IV. Усім хворим проводили верхню ендоскопію з біопсією та тестуванням на H. pylori. Не виявлено жодних структурних відхилень. Для діагностики СНБР усім хворим виконували Н2‑дихальний тест з лактулозою (Н2‑ЛДТ). Залежно від субтипу ФД пацієнти отримували базисну терапію або інгібітором протонної помпи (омепразол у дозі 20 мг 1 раз на добу) при ФД з епігастральним больовим синдромом (ЕБС) (група 1, n = 37), або прокінетиком (ітоприд у дозі 50 мг тричі на добу) при ФД з постпрандіальним дистрес‑синдромом (ПДС) (група 2, n = 36) протягом 2 тиж. Пацієнтам із позитивним результатом Н2‑ЛДТ, що передбачало наявність СНБР, призначали монотерапію рифаксиміном‑a у дозі 1200 мг/добу протягом 10 днів (група 3, n = 45). Ефективність лікування оцінювали через 2 та 4 тиж за динамікою показників шкали SAGIS (Structured Assessment of Gastrointestinal Symptom). Результати. За позитивного результату Н2‑ЛДТ наявність СНБР зафіксовано у 45 зі 118 хворих на ФД (38,1 %) та 2 (6,6 %) суб’єктів із контрольної групи. Позитивний результат Н2‑ЛДТ статистично значущо частіше фіксували у хворих на ФД‑ПДС (45,4 %) порівняно із пацієнтами із ФД‑ЕБС (28,8 %, р 0,01) та всіма хворими на ФД (38,1 %). Також СНБР статистично значущо частіше виявляли у хворих із постінфекційною ФД (50 %, р 0,01). Застосування рифаксиміну у дозі 1200 мг/добу протягом 10 днів супроводжувалося клінічним поліпшенням у 28 з 45 хворих (62,2 %) через 4 тиж лікування. Клінічна ефективність рифаксиміну у хворих на ФД за показниками шкали SAGIS статистично значущо не відрізнялася від ефективності інгібітора протонної помпи та прокінетика, які застосовували при ФД‑ЕБС та ФД‑ПДС відповідно. Через 4 тиж у 36 із 45 хворих результат повторного Н2‑ЛДТ був негативним, що опосередковано свідчило про ерадикацію надмірного бактеріального росту та високу антибактеріальну ефективність рифаксиміну. Лікування рифаксиміном було безпечним, а незначні побічні ефекти спостерігали лише у 3 (6,6 %) хворих. Висновки. СНБР часто асоціюється із ФД та спостерігається частіше, ніж у кожного третього хворого. У пацієнтів із ФД‑ПДС СНБР виявляють статистично значущо частіше, ніж у хворих на ФД‑ЕБС, що свідчить про важливу роль уповільнення випорожнення шлунка у розвитку СНБР. Також СНБР статистично значущо частіше діагностують у хворих із постінфекційною ФД, які протягом останнього року перенесли гострий гастроентерит. Це свідчить про важливу роль кишкового мікробіому в підтриманні стабільності структурно‑функціонального стану шлунково‑кишкового тракту. Отримані дані дають підставу розглядати СНБР як можливий патогенетичний чинник ФД принаймні у частини хворих, що потребує своєчасної діагностики та корекції, зокрема застосування рифаксиміну‑a.

Дод.точки доступу:
Харченко, H.В.; Дорофєєв, А.Е.
Экземпляры: всего 1 : чит.зал періодичних видань, рук.,кат. (1 экз.)
Свободны: всего 1 : чит.зал періодичних видань, рук.,кат. (1 экз.)
Знайти схожі

Носко, Н. О.
Поліморфізми 677С T і 1298A C гена MTHFR та рівень гомоцистеїну у пацієнтів з неалкогольною жировою хворобою печінки як складова онтологічної моделі [Текст] / Н. О. Носко, О. М. Рудь // Сучасна гастроентерологія = Contemporary gastroenterology : український науково-практичний спеціалізований журнал. - 2021. - № 5/6. - С. 21-29. - Бібліогр. в кінці ст. . - ISSN 1727-5725
MeSH-головна:
НЕАЛКОГОЛЬНАЯ ЖИРОВАЯ БОЛЕЗНЬ ПЕЧЕНИ (генетика)
ПОЛИМОРФИЗМ ГЕНЕТИЧЕСКИЙ
ГОМОЦИСТЕИН
Анотація: Мета - систематизувати літературні дані щодо наявності поліморфізмів 677C T і 1298A C гена MTHFR та рівня гомоцистеїну у пацієнтів з неалкогольною жировою хворобою печінки (НАЖХП); розрахувати частоту комбінацій поліморфізмів 677C T і 1298A C гена MTHFR та їхній вплив на розвиток НАЖХП; порівняти рівень гомоцистеїну у пацієнтів з НАЖХП та без неї. Матеріали та методи. Проаналізовано дані обстеження 49 пацієнтів: з НАЖХП (n = 17) та без НАЖХП (n = 32). Використано клінічні, лабораторні, розрахунково‑статистичні методи та метод онтології. Поліморфізми 677C T і 1298A C гена MTHFR досліджували методом полімеразної ланцюгової реакції в режимі реального часу. Вміст гомоцистеїну визначали методом хемілюмінесцентного імуноаналізу з референтними значеннями 3,7 - 13,9 мкмоль/л. Для дослідження впливу поліморфізмів 677C T і 1298A С гена MTHFR на розвиток НАЖХП використано метод множинної логістичної регресії. Результати. Варіант комбінації поліморфізму гена MTHFR 667С/С /1298A/А (відсутність мутації) виявлено у 6 (12 %) осіб, що свідчить про широку поширеність варіантів з наявністю мутацій. Установлено кореляційний зв’язок (r = 0,429; p 0,05) між варіантами поліморфізму 677C T і 1298A C гена MTHFR. За результатами множинної логістичної регресії, відсутній статистично значущий вплив поліморфізмів 677C T і 1298A С гена MTHFR на розвиток НАЖХП (p 0,05). Порівняння рівня гомоцистеїну у пацієнтів з НАЖХП та без НАЖХП не виявило статистично значущої різниці (р 0,05), так само, як і порівняння в групах з комбінаціями поліморфізмів 677C T і 1298A С гена MTHFR (р 0,05). Це пояснюється тим, що в групі НАЖХП були переважно пацієнти молодого віку без гіпертонічної хвороби, цукрового діабету 2 типу та виразного фіброзу печінки. Висновки. Систематизація наукових даних методом онтології щодо НАЖХП виявила, що поліморфізми 677C T і 1298A C гена MTHFR патогенетично пов’язані зі статистично значущим підвищенням рівня гомоцистеїну як маркера серцево‑судинних патологій. З огляду на багатофакторність гіпергомоцистеїнемії та значне поширення поліморфізмів 677C T і 1298А С гена MTHFR у популяції недоцільно використовувати генетичне дослідження на поліморфізм гена MTHFR рутинно у пацієнтів з НАЖХП, а лише для проведення диференційного діагнозу гіпергомоцистеїнемії.

Дод.точки доступу:
Рудь, О.М.
Экземпляры: всего 1 : чит.зал періодичних видань, рук.,кат. (1 экз.)
Свободны: всего 1 : чит.зал періодичних видань, рук.,кат. (1 экз.)
Знайти схожі

Диня, Ю. З.
Клініко-патогенетичні особливості ураження кишечника у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу [Текст] / Ю. З. Диня // Сучасна гастроентерологія = Contemporary gastroenterology : український науково-практичний спеціалізований журнал. - 2021. - № 5/6. - С. 30-36. - Бібліогр. в кінці ст. . - ISSN 1727-5725
MeSH-головна:
ДИАБЕТ САХАРНЫЙ, ТИП 2 (осложнения)
КИШЕЧНЫЕ БОЛЕЗНИ (этиология)
Анотація: Мета - вивчити частоту виникнення та клініко‑патогенетичні особливості ураження кишечника у пацієнтів з цукровим діабетом (ЦД) 2 типу. Матеріали та методи. Обстежено138 хворих з ЦД 2 типу віком від 39 до 67 років (середній вік - (53 ± 5) років). Серед обстежених було 82 (59 %) жінки та 56 (41 %) чоловіків. Окрім використання загальноклінічних методів, вивчали плазмову концентрацію трансформувального фактора росту‑b1 (TGF‑b1) і судинно‑ендотеліального фактора росту (VEGF), проводили водневий дихальний тест з лактулозою, ендоскопічне дослідження кишечника з біопсією, імуногістологічне дослідження біоптатів, зафарбованих гематоксиліном та еозином, імуногістохімічно визначали клаудин‑1, VEGF і проводили PAS‑реакцію. Результати. Діабетичну ентероколопатію (ДЕКП) діагностовано у 72 (52,2 %) хворих на ЦД 2 типу. Клінічні вияви були неспецифічними і подібними до таких синдрому подразненого кишечника (СПК). Виявлено, що ДЕКП корелює з тривалістю перебігу ЦД 2 типу та діагностується частіше у пацієнтів середнього віку ((52,1 ± 4,1) року). У хворих на ДЕКП вміст прозапальних цитокінів TGF‑b1 і VEGF статистично значущо перевищував показник пацієнтів із СПК. Запально‑клітинний інфільтрат у хворих на ДЕКП був інтенсивнішим за кількістю клітин та різноманітнішим, спостерігали ознаки субатрофії залоз, відносне зменшення кількості вакуолей у келихоподібних клітинах. При імуногістохімічному дослідженні встановлено, що VEGF у слизовому шарі товстої кишки візуалізується переважно у хворих на ДЕКП. Також відзначено тенденцію до зниження рівня клаудину‑1 у цих пацієнтів. Висновки. Ураження кишечника виявлено у 67,4 % хворих на ЦД 2 типу, більше ніж у половини пацієнтів (52,2 %) діагностовано ДЕКП, яка мала неспецифічну клінічну симптоматику, потребувала диференційної діагностики із СПК та не завжди супроводжувалася абдомінальним болем. Наявність ДЕКП частіше корелювала із синдромом надмірного бактеріального росту. У цих хворих підвищувався рівень прозапальних цитокінів як у плазмі крові, так і в слизовій оболонці кишечника.

Экземпляры: всего 1 : чит.зал періодичних видань, рук.,кат. (1 экз.)
Свободны: всего 1 : чит.зал періодичних видань, рук.,кат. (1 экз.)
Знайти схожі

Грабовська, О. І.
Особливості функціональної активності імунної системи, вуглеводний і ліпідний обмін у дітей із біліарною дисфункцією на тлі надмірної маси тіла та ожиріння [Текст] / О. І. Грабовська, О. М. Татарчук, Н. Ю. Завгородня // Сучасна гастроентерологія = Contemporary gastroenterology : український науково-практичний спеціалізований журнал. - 2021. - № 5/6. - С. 37-45. - Бібліогр. в кінці ст. . - ISSN 1727-5725
MeSH-головна:
ОЖИРЕНИЕ У ДЕТЕЙ (осложнения)
ЖЕЛЧНОГО ПУЗЫРЯ БОЛЕЗНИ (этиология)
ИММУННАЯ СИСТЕМА
ЛИПИДНЫЙ ОБМЕН
Анотація: Мета - оцінити функціональну активність імунної системи, вуглеводний і ліпідний обмін у дітей із біліарною дисфункцією на тлі надмірної маси тіла та ожиріння. Матеріали та методи. В Інституті гастроентерології НАМН України під спостереженням перебували 108 дітей (середній вік - (12,15 ± 2,51) року). За результатами дослідження моторно‑евакуаторної функції жовчного міхура (ЖМ) та величиною індексу маси тіла пацієнтів розподілили на три групи: І - 52 дитини з гіпофункцією ЖМ, надмірною масою тіла та ожирінням, ІІ - 42 дитини з нормальною функцією ЖМ, надмірною масою тіла та ожирінням, ІІІ (група порівняння) - 14 дітей з нормальною масою тіла і нормокінезією ЖМ. Проведено антропометричні вимірювання, ультразвукове дослідження органів черевної порожнини. У сироватці крові імуноферментним методом визначали рівень інсуліну, інтерлейкіну (ІЛ)‑6, IЛ‑10, фактора некрозу пухлини a (ФНП‑a). Результати. Встановлено збільшення медіани рівня ІЛ‑6 в 2,2 разу (р 0,05), ФНП‑a - у 4,5 разу (р 0,05) у хворих групи І, у 2,3 разу (р 0,05) та 4,3 разу (р 0,05) - у хворих групи ІІ щодо показників групи ІІІ, зниження вмісту ІЛ‑10 у хворих І групи в 2,5 разу (р 0,05) порівняно з групою ІІ та в 4,4 разу (р 0,05) - порівняно з групою ІІІ. Рівень інсуліну в сироватці крові у дітей груп І та ІІ у 2,2 разу (р 0,05) і 1,5 разу (р 0,05) був нижчим, ніж у групі ІІІ, індекс HOMA‑IR - відповідно у 2,3 разу (р 0,05) та 1,8 разу (р 0,05). У сироватці крові порівняно з групою ІІІ підвищувався вміст тригліцеридів у 1,4 разу (р 0,001) у групі І, в 1,5 разу (р 0,001) - у групі ІІ, ліпопротеїнів низької густини (ЛПНГ) у 1,2 разу (р 0,01), ліпопротеїнів дуже низької густини (ЛПДНГ) у 1,5 разу (р 0,001) - у групах І та ІІ, коефіцієнт атерогенності у 1,6 разу (р 0,001) - у групі І, у 1,5 разу (р 0,05) - групі ІІ, тоді як рівень ліпопротеїнів високої густини (ЛПВГ) у групах І та ІІ зменшувався в 1,2 разу (р 0,01). Висновки. Незалежно від функціонального стану ЖМ у дітей з ожирінням та надмірною масою тіла виявлено порушення показників імунної системи і як наслідок - порушення вуглеводного обміну (підвищення рівня інсуліну та індексу HOMA‑IR). Установлено порушення показників ліпідного обміну в сироватці крові дітей з гіпофункцією ЖМ, ожирінням та надмірною масою тіла (статистично значуще збільшення вмісту тригліцеридів, ЛПНГ, ЛПДНГ, коефіцієнта атерогенності та зниження рівня ЛПВГ). Кореляційний аналіз у групах дітей з гіпофункцією ЖМ з ожирінням та надмірною масою тіла виявив наявність статистично значущих зв’язків між біліарним сладжем та концентрацією IЛ‑6, ФНП‑a, об’ємом ЖМ, рівнем інсуліну і глюкози, гіпофункцією ЖМ і вмістом загального холестерину, ЛПВГ, ЛПНГ та між розмірами ЖМ і коефіцієнта атерогенності.

Дод.точки доступу:
Татарчук, О.М.; Завгородня, Н.Ю.
Экземпляры: всего 1 : чит.зал періодичних видань, рук.,кат. (1 экз.)
Свободны: всего 1 : чит.зал періодичних видань, рук.,кат. (1 экз.)
Знайти схожі

Рождественська, А. О.
Якість життя як індикатор впливу супутньої гіпертонічної хвороби на стан здоров'я пацієнтів з неалкогольною жировою хворобою печінки [Текст] / А. О. Рождественська // Сучасна гастроентерологія = Contemporary gastroenterology : український науково-практичний спеціалізований журнал. - 2021. - № 5/6. - С. 46-54. - Бібліогр. в кінці ст. . - ISSN 1727-5725
MeSH-головна:
НЕАЛКОГОЛЬНАЯ ЖИРОВАЯ БОЛЕЗНЬ ПЕЧЕНИ (диагностика)
ГИПЕРТЕНЗИЯ (диагностика)
КАЧЕСТВО ЖИЗНИ
Анотація: Мета - визначити вплив супутньої гіпертонічної хвороби (ГХ) на якість життя (ЯЖ) пацієнтів з неалкогольною жировою хворобою печінки (НАЖХП) за допомогою опитувальників SF‑36 та CLDQ. Матеріали та методи. Обстежено 115 хворих на НАЖХП на стадії неалкогольного стеатогепатиту. Пацієнтів розподілили на дві групи: основну - 63 пацієнти з НАЖХП та ГХ (32 чоловіки та 31 жінка, середній вік - 48,4 року) та порівняння - 52 пацієнти з НАЖХП (25 чоловіків та 27 жінок, середній вік - 48,3 року). Контрольну групу утворили 20 практично здорових осіб (12 жінок та 8 чоловіків, середній вік - 47,1 року). Стаж захворювання на НАЖХП статистично значущо не відрізнявся у пацієнтів з коморбідним (6,6 року (95 % довірчий інтервал (ДІ) - 5,8; 7,3)) та ізольованим (7,8 року (95 % ДІ 6.7; 8.8)) перебігом НАЖХП (p = 0,086). Тривалість захворювання на ГХ становила 8,4 року (95 % ДІ 7,3; 9,5). Розраховували індекс маси тіла (ІМТ), визначали показники систолічного (САТ) та діастолічного (ДАТ) артеріального тиску. Для оцінки ЯЖ пацієнтів з НАЖХП застосовували неспецифічний опитувальник Medical Outcomes Study Short Form (SF‑36) і специфічну анкету для оцінки стану здоров’я при хронічних захворюваннях печінки The Chronic Liver Disease Questionnaire (CLDQ). Результати. Виявлено статистично значуще зниження ЯЖ майже за всіма шкалами опитувальника SF‑36 у пацієнтів з НАЖХП порівняно з контрольною групою незалежно від наявності супутньої патології. Зниження показників ЯЖ у пацієнтів з ГХ та НАЖХП відзначено за всіма компонентами здоров’я, окрім результатів за шкалою фізичного функціонування. Показники сумарного фізичного та психічного компонентів здоров’я також були значно нижче у хворих на НАЖХП та ГХ і становили 25,0 % (95 % ДІ 21,20; 29,60) та 44,0 % (95 % ДІ 42,23; 50,47) з максимально можливих 100 %. Зареєстроване статистично значуще зниження показників за всіма доменами опитувальника CLDQ у пацієнтів з НАЖХП та ГХ порівняно з хворими на НАЖХП і контрольною групою. Виявлено значущі обернено пропорційні зв’язки між показниками ЯЖ за обома опитувальниками та давністю захворювань, рівнем САТ і ДАТ, а також ІМТ. Висновки. НАЖХП асоціюється зі статистично значущими девіантними змінами показників ЯЖ пацієнтів за даними опитувальників SF‑36 та CLDQ. Наявність супутньої ГХ, давність жирових змін печінки, стаж гіпертонії, рівні САТ і ДАТ, а також великий ІМТ суттєво погіршують ЯЖ хворих на НАЖХП. Зниження рівнів показників ЯЖ у пацієнтів з НАЖХП та ГХ може негативно вплинути на перебіг захворювання, знизити ефективність терапевтичних і реабілітаційних заходів.

Экземпляры: всего 1 : чит.зал періодичних видань, рук.,кат. (1 экз.)
Свободны: всего 1 : чит.зал періодичних видань, рук.,кат. (1 экз.)
Знайти схожі

Швець, О. В.
Клінічне ведення дорослих пацієнтів із патологічними результатами печінкових біохімічних тестів [Текст] / О. В. Швець // Сучасна гастроентерологія = Contemporary gastroenterology : український науково-практичний спеціалізований журнал. - 2021. - № 5/6. - С. 55-63. - Бібліогр. в кінці ст. . - ISSN 1727-5725
MeSH-головна:
КЛИНИЧЕСКИЕ БИОХИМИЧЕСКИЕ ТЕСТЫ (использование)
ПЕЧЕНИ БОЛЕЗНИ (диагностика)
Анотація: Підвищення показників біохімічних печінкових тестів може виникати внаслідок гострого або хронічного пошкодження печінки. Відповідно до співвідношення ключових маркерів виділяють гепатоцелюлярний, холестатичний, змішаний варіанти та ізольовану гіпербілірубінемію. Результати первинної оцінки пацієнта з елевацією печінкових біохімічних маркерів зумовлюють тактику діагностичного пошуку та подальшого лікування хворого.

Экземпляры: всего 1 : чит.зал періодичних видань, рук.,кат. (1 экз.)
Свободны: всего 1 : чит.зал періодичних видань, рук.,кат. (1 экз.)
Знайти схожі

Антоненко, А. В.
Вплив генетичного поліморфізму на розвиток гепатоцелюлярної карциноми у пацієнтів з жировою хворобою печінки, асоційованою з метаболічним синдромом. Огляд літератури [Текст] / А. В. Антоненко, Т. В. Берегова // Сучасна гастроентерологія = Contemporary gastroenterology : український науково-практичний спеціалізований журнал. - 2021. - № 5/6. - С. 64-69. - Бібліогр. в кінці ст. . - ISSN 1727-5725
MeSH-головна:
ПОЛИМОРФИЗМ ГЕНЕТИЧЕСКИЙ
КАРЦИНОМА ПЕЧЕНОЧНО-КЛЕТОЧНАЯ (генетика)
НЕАЛКОГОЛЬНАЯ ЖИРОВАЯ БОЛЕЗНЬ ПЕЧЕНИ (диагностика)
МЕТАБОЛИЧЕСКИЙ СИНДРОМ X (диагностика)
Анотація: В економічно розвинених країнах неалкогольна жирова хвороба печінки (НАЖХП) посідає перше місце серед захворювань печінки. У 2020 р. групою експертів запропоновано новий термін - «метаболічно‑асоційована жирова хвороба печінки», що дає змогу конкретизувати діагноз у пацієнтів, виділити фенотипи НАЖХП та оптимізувати лікування. Перебіг метаболічно‑асоційованої хвороби печінки може варіювати від легких форм (простий неалкогольний стеатоз, що характеризується накопиченням тригліцеридів у клітинах печінки) до агресивного перебігу з розвитком цирозу та гепатоцелюлярної карциноми. Агресивний перебіг захворювання спостерігається у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу, високим індексом маси тіла, абдомінальним типом ожиріння і стеатогепатитом, підтвердженим гістологічно. В епідеміологічних та генетичних дослідженнях виявлено зв’язок між морфологічною стадією метаболічно‑асоційованої хвороби печінки та спадковими чинниками. Прогресування до гепатоцелюлярної карциноми часто спостерігається у пацієнтів із виразним стеатогепатитом, хоча, за останніми літературними даними, частка пацієнтів з фіброзом F1-F2 і появою гепатоцелюлярної карциноми значно зросла. Це зумовлено наявністю метаболічного синдрому та генним поліморфізмом. Виділяють три основних гени, поліморфізм яких асоційований з розвитком метаболічно‑асоційованої хвороби печінки, інсулінорезистентністю, дисліпідемією та фіброгенезом, - PNPLA3, TM6SF2 і GCKR. Нещодавно був також ідентифікований поліморфізм гена MBOAT7, який особливо збільшує ризик розвитку стеатогепатиту у пацієнтів, що зловживають алкоголем і/або мають хронічний вірусний гепатит С. Виявлення поліморфізму зазначених генів є корисним для визначення груп високого ризику прогресування захворювання. Рання діагностика гепатоцелюлярної карциноми і стратифікація ризику дадуть змогу діагностувати захворювання на ранніх стадіях та оптимізувати лікування.

Дод.точки доступу:
Берегова, Т.В.
Экземпляры: всего 1 : чит.зал періодичних видань, рук.,кат. (1 экз.)
Свободны: всего 1 : чит.зал періодичних видань, рук.,кат. (1 экз.)
Знайти схожі

Губергріц, Н. Б.
Ранні уявлення про харчування, травлення, захворювання шлунково-кишкового тракту та їхнє лікування: від Гіппократа та Галена до Маймоніда [Текст] / Н. Б. Губергріц, Н. В. Бєляєва, К. Ю. Ліневська // Сучасна гастроентерологія = Contemporary gastroenterology : український науково-практичний спеціалізований журнал. - 2021. - № 5/6. - С. 70-76. - Бібліогр. в кінці ст. . - ISSN 1727-5725
MeSH-головна:
ЖЕЛУДОЧНО-КИШЕЧНЫЕ БОЛЕЗНИ (история)
ПИЩЕВАРЕНИЕ
Анотація: Протягом більше ніж тисячі років Гіппократ і Гален були альфою та омегою медичних знань. Незважаючи на значущість їхнього внеску в клінічну і теоретичну медицину, їм не вистачало справжнього розуміння анатомії та фізіології. Гіппократ запропонував доктрину «тканинних рідин», або гуморальної патології, детально описану в його книзі «Природа людини». Галена вважають «спадкоємцем» Гіппократа. Його було визнано одним з найвпливовіших лікарів усіх часів. Кількість його праць була величезною - понад сто книг, які мали широке поширення. Однією з головних заповідей Галена було правило гармонії: всі системи організму збалансовані, а захворювання є результатом порушення цього балансу. Однак деякі його уявлення були помилковими. Аристотель розглядав підшлункову залозу, завдяки її розташуванню у черевній порожнині, як орган, основним завданням якого був захист прилеглих судин. В епоху, коли невідомі хвороби спричиняли хаос, концепція відомих причин захворювань призвела до захоплення вивченням харчових отрут та їхніх антидотів серед аристократів, які відчували себе особливо уразливими до погроз такого роду. Згідно з легендою, одним з найвідоміших знавців отрут був Мітридат VI. Педаній Діоскорид був греком, який служив у римській армії за часів імператора Нерона. Мандрівний спосіб життя став причиною того, що йому довелося вивчити велику кількість хвороб та лікарських препаратів. Його каталог лікарських трав і рослин став основою для вивчення та розуміння цілющих властивостей рослин. Печінка у багатьох давніх культурах вважалася джерелом божественних пророцтв. Анатомія печінки була добре відома у стародавньому Вавилоні. Збереглася величезна кількість глиняних табличок і виробів, які свідчать про важливість «гепатоскопії» на Близькому Сході як форми пророкування. Ті, хто гадав по нутрощах тварин (наприклад, гаруспіки - божественні тлумачі майбутнього, які використовують печінку як інструмент пророкувань), можуть бути визнані як перші офіційні анатоми, оскільки від точних знань та інтерпретацій окремих компонентів печінки залежало розуміння майбутнього. Після перемоги ассирійського царя Саргона над силами Урарту і Зикірти у 718 р. до н. е. він хотів умиротворити богів, принісши в жертву тварин, при цьому він вивчав їхню печінку для пророкувань. Хоча уявлення про підшлункову залозу сягають давніх часів, про що свідчать коментарі гаруспіків і жерців, функції цього органа були невідомі аж до робіт данських фізіологів Франциска Сільвія та Реньє де Граафа. До їхніх досліджень панкреатичної секреції та з’ясування ролі підшлункової залози у травленні, описаної ван Гельмонтом і Альбрехтом фон Галлером, більшість вчених зосереджували увагу на анатомічному описі органа. Оскільки стародавні ассирійці та месопотамці вірили, що не печінка пророкує майбутнє, а підшлункова залоза, можливо, панкреатологія має набагато раніші витоки. Маймонід, єврейський ерудит і гуманіст, також мав вплив в інших галузях. Він відкрито засуджував астрологію та її спроби розрахувати час приходу Месії. У галузі медицини він приділяв увагу профілактиці, а також цікавився лікуванням захворювань шлунково‑кишкового тракту. До початку нашої ери уявлення про травлення, хвороби шлунково‑кишкового тракту та їхнє лікування були досить туманними. Попереду був довгий і складний шлях прогресу в цій царині.

Дод.точки доступу:
Бєляєва, Н.В.; Ліневська, К.Ю.
Экземпляры: всего 1 : чит.зал періодичних видань, рук.,кат. (1 экз.)
Свободны: всего 1 : чит.зал періодичних видань, рук.,кат. (1 экз.)
Знайти схожі

© Міжнародна Асоціація користувачів і розробників електронних бібліотек і нових інформаційних технологій
(Асоціація ЕБНІТ)