Бібліотека БДМУ

Головна

Спрощенний режим

Опис

Бази даних

Періодичні видання - результати пошуку

Вид пошуку

К Н И Г И

Періодичні видання

Дисертації та автореферати

Фонд рідкісних видань

Електронна Навчальна література

Публікації засновників кафедр БДМУ

Нововведення у сфері охорони здоров'я

Календар пам'ятних дат

Доступ до повнотекстових книг Springer Nature (через IP-адреси БДМУ)

Зона пошуку

у знайденому

Формат представлення знайдених документів:
повний	інформаційний	короткий

Відсортувати знайдені документи за:
автором	назвою	роком видання	типом документа

Пошуковий запит: <.>II=ПУ40/2020/17/3<.>

Загальна кiлькiсть документiв : 21
Показанi документи с 1 за 20

1-20 21-21

Форма документа : Стаття із журналу
Шифр видання :
Автор(и) : Гарматіна О. Ю., Розова К. В., Портниченко А. Г.
Назва : Гістологічні зміни гіпокампа обох півкуль головного мозку щурів ліній Wistar і SHR за умов експериментальної хронічної церебральної гіпоперфузії
Місце публікування : Патологія. - Запоріжжя, 2020. - Том 17, N 3. - С. 378-383 (Шифр ПУ40/2020/17/3)
MeSH-головна: СОННОЙ АРТЕРИИ СТЕНОЗ
ГИППОКАМП
ГИПЕРТЕНЗИЯ
Анотація: Хронічну церебральну гіпоперфузію та артеріальну гіпертензію вважають факторами ризику розвитку цереброваскулярних захворювань, але патофізіологічні механізми, які лежать в їхній основі, залишаються нез’ясованими. Мета роботи – дослідити гістологічні зміни гіпокампа обох півкуль головного мозку щурів ліній Wistar і SHR за умов хронічної церебральної гіпоперфузії. Матеріали та методи. Дослідження виконали на щурах ліній Wistar і SHR (6 тижнів, вага 95–100 г), яким перев’язували ліву загальну сонну артерію для моделювання хронічної гіпоперфузії головного мозку (ХГГМ). Усі маніпуляції виконали на анестезованих кетаміном (60 мг/кг, i.p.) тваринах. Через 8 тижнів вивчали особливості ушкодження гіпокампа обох півкуль головного мозку. Результати. Показана міжпівкульова різниця за кількістю клітин гіпокампа з ознаками фрагментації ядра в контрольних щурів ліній Wistar і SHR із перевагою показника в останніх зліва. Моделювання ХГГМ викликало ушкодження гіпокампа обох півкуль головного мозку. У цих умовах кількість пошкоджених клітин гіпокампа більша у SHR щурів порівняно зі щурами лінії Wistar у лівій півкулі на 34,7 % (p 0,05), а у правому гіпокампі щурів обох ліній збільшення кількості таких клітин майже однакове. Висновки. Результати дослідження показали, що збільшення кількості клітин гіпокампа з ознаками фрагментації ядра при ХГГМ спостерігали в щурів обох ліній, але вираженість змін більша саме у тварин лінії SHR. Це свідчить про підвищення ступеня ризику структурних ушкоджень мозку за наявності гіпертензії.
Знайти схожі

Форма документа : Стаття із журналу
Шифр видання :
Автор(и) : Tokaruk N. S., Popadynets O. H., Bedei V. I., Hryshchuk M. I., Kotyk T. L.
Назва : Morphology of the submandibular gland's acini of rats in diabetes mellitus
Місце публікування : Патологія. - Запоріжжя, 2020. - Том 17, N 3. - С. 384-389 (Шифр ПУ40/2020/17/3)
MeSH-головна: ДИАБЕТ САХАРНЫЙ
ПОДЧЕЛЮСТНАЯ ЖЕЛЕЗА
АЦИНАРНЫЕ КЛЕТКИ
Анотація: Мета роботи – встановити морфологічні зміни серомукозних ацинусів підщелепної залози щурів з експериментальним цукровим діабетом. Матеріали та методи. Експеримент виконали на однорічних самцях щурів лінії Wistar. Експериментальний цукровий діабет індукували одноразовим внутрішньоочеревинним уведенням стрептозотоцину. Ультраструктурні зміни в серомукоцитних клітинах підщелепної залози вивчали на 14, 42 і 70 добу експерименту. Результати. У разі експериментального цукрового діабету в серомукоцитах підщелепної залози спостерігали гіпертрофію ендоплазматичного ретикулуму та комплексу Ґольджі, вакуолізацію цитоплазми, велику кількість внутрішньоклітинних пластинчастих структур і лізосом, дифузну гомогенізацію матриксу, руйнування мітохондріальних крист і вакуолізацію мітохондрій, що були найбільш виражені на 14 день. На 70 день експерименту серомукоцити характеризувалися відсутністю морфологічних ознак пошкодження, спостерігали розвиток атрофії, що підтверджується зменшенням розміру клітин, а також нормалізацією відносної площі секреторних гранул. Висновки. Результати свідчать, що реакція гландулоцитів серомукозних ацинусів на розвиток гіперглікемії типова та неспецифічна. Альтеративні зміни мають виражений дистрофічний характер на ранніх стадіях і збільшуються до 42 дня експерименту. На 70 добу спостерігали гістологічну адаптацію серомукоцитів, що підтверджується розвитком атрофічних змін, зменшенням площі клітин і нормалізацією відносної площі їхніх гранул.
Знайти схожі

Форма документа : Стаття із журналу
Шифр видання :
Автор(и) : Степанов Ю. М., Завгородня Н. Ю., Завгородня О. Ю., Ягмур В. Б., Татарчук О. М., Петішко О. П.
Назва : Діагностична цінність маркерів апоптозу при неалкогольній жировій хворобі печінки в дітей
Місце публікування : Патологія. - Запоріжжя, 2020. - Том 17, N 3. - С. 369-377 (Шифр ПУ40/2020/17/3)
MeSH-головна: ПЕЧЕНИ ЖИРОВАЯ ДИСТРОФИЯ
ДИАГНОСТИКА РАННЯЯ
ОЖИРЕНИЕ
ДЕТЕЙ ОХРАНЫ ЗДОРОВЬЯ СЛУЖБЫ
Анотація: Неалкогольна жирова хвороба печінки (НАЖХП) – одна з найпоширеніших нозологічних форм у структурі хронічних дифузних захворювань печінки в дітей і дорослих у всьому світі. Рання діагностика форм НАЖХП, що здатні до швидкого прогресування, як-от неалкогольного стеатогепатиту (НАСГ), у дітей набуває найважливішого значення, оскільки терапевтичне втручання саме на ранніх етапах захворювання створює унікальні можливості зворотного розвитку патологічних змін та відновлення структури й функцій печінки. Незважаючи на різноманіття діагностичних шкал та індексів, лабораторна діагностика НАЖХП у дітей потребує пошуку нових неінвазивних тестів та їхньої валідації. Мета роботи – дослідити відмінності рівнів маркера апоптозу цитокератину-18 (СК18) та комбінованого розрахункового маркера МАСК-3 у дітей із неалкогольним стеатогепатитом, простим стеатозом печінки, надмірною вагою та ожирінням без стеатозу. Матеріали та методи. У дослідження залучили 170 пацієнтів віком від 6 до 17 років. Середній вік хворих – 12,15 ± 2,51 року. За наявністю стеатозу, стеатогепатиту, надмірної ваги та ожиріння пацієнтів поділили на 4 групи: перша – 37 хворих на НАСГ; друга – 53 пацієнти з простим стеатозом; третя – 65 осіб із надмірною вагою та ожирінням без стеатозу печінки; четверта (контрольна) – 15 дітей із нормальною вагою без стеатозу. Досліджували біохімічну гепатограму, показники вуглеводного обміну, а також СК18 імуноферментним методом із розрахунком індексу MACK-3. Результати. Середній рівень СК18 у дітей із НАСГ підвищувався в 1,6 раза (р 0,05) порівняно з показниками дітей контрольної групи. Медіана СК18 хворих із НАСГ в 1,6 раза (р 0,05) та 2,0 раза (р 0,05) перевищувала показники 2 і 3 груп відповідно. Показники діагностичної точності порогового рівня СК18 87,4 U/l для діагностики НАСГ: чутливість – 81,8 %, специфічність – 70 %, AUC 0,736 (р ? 0,05). Порівнюючи середні значення розрахункового індексу MACK-3, виявили вірогідне підвищення цього показника в дітей із НАСГ порівняно з іншими групами (р 0,05). Показники діагностичної точності порогового рівня МАСК-3 0,053 становили: чутливість – 90,9 %, специфічність – 81,6 %, AUC 0,958 (р ? 0,05). Висновки. У дітей із НАСГ зареєстрували вірогідне підвищення рівня СК18, а отже цей показник можна використовувати для ранньої неінвазивної діагностики НАСГ. Перевага розрахункового індексу МАСК-3 полягає у вищій діагностичної цінності та можливості його використання для стратифікації ризику несприятливого перебігу НАЖХП, що дасть змогу раціоналізувати визначення хворих, які потребують активного терапевтичного втручання.
Знайти схожі

Форма документа : Стаття із журналу
Шифр видання :
Автор(и) : Фищенко Я. В., Рой И. В., Владимиров А. А., Кравчук Л. Д., Блонский Р. И.
Назва : Наш опыт применения одностороннего бипортального эндоскопического поясничного межтелового спондилодеза (UBLIF) и заднего поясничного межтелового спондилодеза (PLIF) в лечении пациентов со стенозом позвоночного канала поясничного отдела позвоночника
Місце публікування : Патологія. - Запоріжжя, 2020. - Том 17, N 3. - С. 356-362 (Шифр ПУ40/2020/17/3)
MeSH-головна: ПОЗВОНОЧНИКА СТЕНОЗ
ЭНДОСКОПИЯ
СПИНА, БОЛИ
Анотація: Крім ендоскопічної дискектомії пацієнтам зі стенозом хребетного каналу поперекового відділу хребта доволі часто виконують ендоскопічну декомпресію і/або стабілізацію. Спінальна ендоскопічна хірургія має низку переваг щодо відкритих, але відсутність відмінностей за віддаленими клінічними результатами, малий робочий простір з обмеженим полем зору та велика крива навчання порівняно зі звичайними операціями є недоліками ендоскопічних операцій на хребті. Мета роботи – порівняти клінічні й рентгенологічні результати застосування однобічного біпортального ендоскопічного трансфорамінального спондилодезу (UBLIF) і звичайного заднього поперекового міжтілового спондилодезу (PLIF), використовуючи дані річного періоду спостереження. Матеріали та методи. Операцію методом UBLIF виконали 25 пацієнтам (вік – 68 ± 8 років), методом PLIF – 31 пацієнту (66 ± 9 років) на одному попереково-крижовому рівні (період спостереження – 1 рік). Оцінювали періопераційні дані, клінічні результати (рівень болю у спині, ногах за ВАШ (см), рівень порушення життєдіяльності, використовуючи опитувальник Освестрі (Oswestry Disability Index (ODI, %)). Результати. Проаналізували ефективність двох методик – однобічного біпортального ендоскопічного поперекового міжтілового спондилодезу (UBLIF) і традиційного заднього поперекового міжтілового спондилодезу (PLIF). Оцінювання болю у спині: істотне поліпшення через 1 тиждень після операції спостерігали у групі UBLIF (3,8 ± 1,0 см), а у групі PLIF динаміка незначна (5,2 ± 1,1 см); показник болю у спині у групі PLIF суттєво покращився тільки через 1 рік (PLIF – 3,4 ± 1,4 см, UBLIF – 3,1 ± 0,8 см). Оцінюючи якість життя, позитивну динаміку за опитувальником Освестрі (Oswestry Disability Index, ODI) спостерігали протягом 1 року в обох групах (UBLIF – 32,7 ± 5,6 %, PLIF – 29,2 ± 10,1 %), істотних відмінностей за частотою ускладнень між групами не було. Висновки. UBLIF менш інвазивна порівняно з PLIF, але UBLIF потребує більше часу для виконання операції, ніж PLIF. Перевага операції методом PLIF – менша тривалість, недолік – більша кількість пацієнтів, які потребують гемотрансфузії, ніж при операції UBLIF.
Знайти схожі

Форма документа : Стаття із журналу
Шифр видання :
Автор(и) : Никоненко О. С., Никоненко А. О., Чмуль К. О., Oсауленко В. В.
Назва : Вивчення ступеня запальної реакції атеросклеротичної бляшки коронарної артерії у хворих із порушенням метаболізму гомоцистеїну та вітаміну D
Місце публікування : Патологія. - Запоріжжя, 2020. - Том 17, N 3. - С. 363-368 (Шифр ПУ40/2020/17/3)
MeSH-головна: КОРОНАРНЫХ АРТЕРИЙ БОЛЕЗНЬ
БЛЯШКА АТЕРОСКЛЕРОТИЧЕСКАЯ
ГОМОЦИСТЕИН
ЭНДОТЕЛИЙ СОСУДИСТЫЙ
ВИТАМИН D
Анотація: Підвищення рівня гомоцистеїну (ГЦ) і дефіцит вітаміну D відіграють важливу роль у прогресуванні серцево-судинних захворювань (ССЗ). Але нині в доступній медичній літературі недостатньо висвітлені питання щодо впливу гіпергомоцистеїнемії (ГГЦ) і дефіциту вітаміну D на ступінь запальної реакції атеросклеротичної бляшки (АсБ), зумовлюючи необхідність детального вивчення цієї проблеми. Вважають, що запалення відіграють певну роль у патогенезі ССЗ, тому визначення маркерів запалення дають змогу поліпшити оцінювання ризику захворювань серцево-судинної системи. Мета роботи – оцінити морфологічну картину запальних уражень атеросклеротичної бляшки коронарної артерії залежно від ступеня гіпергомоцистеїнемії та рівнів гіповітамінозу D у пацієнтів з ішемічною хворобою серця. Матеріали та методи. Проаналізували показники 26 пацієнтів, яким, крім визначення рівня гомоцистеїну та вітаміну D, виконали морфологічні дослідження атеросклеротичної бляшки з просвіту коронарних артерій. Зразки отримали під час операції аортокоронарного шунтування. Залежно від рівня ГЦ і вітаміну D пацієнтів поділили 3 групи: перша – пацієнти з нормальним рівнем гомоцистеїну (до 10 мкмоль/л) і вітаміну D (понад 30 мкмоль/л); друга – пацієнти з гіпергомоцистеїнемією (10,38–40,08 мкмоль/л) і достатнім рівнем вітаміну D (понад 30 нг/мл); третя – пацієнти з гіпергомоцистеїнемією (понад 10,38 мкмоль/л) і дефіцитом вітаміну D (менше ніж 30 нг/мл). Результати. Оцінюючи морфологію АсБ, з’ясовували наявність лімфоцитів і сегментоядерних нейтрофілів, що вказували на запальний процес в атеросклеротичній бляшці. Виявили позитивний кореляційний зв’язок між концентрацією ГЦ (? = 0,92) і ступенем запальної реакції АсБ. Також встановили негативний кореляційний зв’язок між рівнем вітаміну D (? = -0,81) і ступенем запалення АсБ. Більшість пацієнтів 2 і 3 груп дослідження мали загострення запального процесу атеросклеротичної бляшки, що підтверджено наявністю сегментоядерних нейтрофілів (7–10 сегментів у 2 мм2 бляшки); це відповідає 3 ступеню запальної реакції. Висновки. У більшості пацієнтів з ішемічною хворобою серця виявили гіпергомоцистеїнемію та дефіцит вітаміну D. Гіпергомоцистеїнемія та гіповітаміноз D впливають на кількісні та якісні прояви атеросклеротичного ураження бляшок. Пацієнти з вираженою гіпергомоцистеїнемією та дефіцитом вітаміну D мали вираженішу запальну реакцію атеросклеротичної бляшки.
Знайти схожі

Форма документа : Стаття із журналу
Шифр видання :
Автор(и) : Ярешко В. Г., Туманський В. О., Міхеєв Ю. О., Кіосов О. М., Стешенко А. О., Ярешко Н. О., Канакі А. В.
Назва : Клініко-морфологічна діагностика та хірургічне лікування парадуоденального панкреатиту
Місце публікування : Патологія. - Запоріжжя, 2020. - Том 17, N 3. - С. 416-422 (Шифр ПУ40/2020/17/3)
MeSH-головна: ПАНКРЕАТИТ
ДВЕНАДЦАТИПЕРСТНОЙ КИШКИ БОЛЕЗНИ
ТОМОГРАФИЯ
УЛЬТРАСОНОГРАФИЯ ЭНДОСКОПИЧЕСКАЯ
ХОРИСТОМА
Анотація: Парадуоденальний панкреатит (ПДП) – рідкісне захворювання, що розвивається внаслідок хронічного запалення ектопічно розташованої підшлункової залози в стінці дванадцятипалої кишки. Мета роботи – навести власні спостереження парадуоденального панкреатиту як рідкісного патологічного стану, його клінічні та патоморфологічні прояви, методи діагностики та оперативного лікування. Матеріали та методи. Проаналізували дані клініко-інструментальних обстежень і результати хірургічного лікування вісьмох хворих на ПДП, яким у клініці хірургії та малоінвазивних технологій ДЗ «Запорізька медична академія післядипломної освіти МОЗ України» та багатопрофільній клінічній лікарні VITACENTER (м. Запоріжжя) в 2015–2019 рр. виконали панкреатодуоденальну резекцію (6 осіб), резекцію шлунка за Більрот 2 (1 пацієнт), один хворий відмовився від оперативного втручання. Усіх хворих обстежили, використовуючи лабораторні та сучасні методи променевої діагностики. Патоморфологічне дослідження операційного матеріалу виконали в патологоанатомічному відділенні Запорізького обласного патологоанатомічного бюро. Парафінові зрізи для патогістологічного дослідження забарвлювали гематоксиліном та еозином, аналізували в мікроскопі Leica DM2000Led (ФРН) із фотокамерою Leica MC190HD. Результати. Передопераційний діагноз ПДП встановили у 7 (87,5 %) пацієнтів, в 1 випадку до операції виявили кістозну пухлину голівки підшлункової залози (ПЗ). Характерна ознака ПДП під час комп’ютерної томографії – наявність потовщеної фіброзної пластини між голівкою ПЗ і дванадцятипалою кишкою (ДПК), вираженішої у венозну фазу, наявність кістозних утворень у парадуоденальній зоні . Ендоскопічне дослідження виявляло деформацію зі стенозом або підслизове утворення у низхідній частині ДПК. Під час ендоскопічного ультразвукового дослідження визначали потовщення стінки ДПК із наявністю кістозних утворень. Протягом макроскопічного дослідження видалених органокомплексів стінки ДПК потовщені, з рубцевими змінами та кістозними порожнинами. Основна патогістологічна ознака ПДП – наявність у фіброзно зміненій, потовщеній стінці ДПК ектопованих вогнищ ацинарної тканини ПЗ і кластерів аномальних панкреатичних проток різного калібру з перидуктальним хронічним запаленням, які виявлені в 4 (57,2 %) випадках. У всіх препаратах у полях фіброзу та хронічного запалення визначили кісти різного розміру: протокові кісти, вистелені протоковим епітелієм, ацинарні кісти без епітеліальної вистилки з потовщеними сполучнотканинними стінками (інкапсульовані вогнища ферментативно самозруйнованої тканини ПЗ). У 5 (62,5 %) хворих у зоні ектопії ПЗ під час мікроскопії визначена гіперплазія залоз Бруннера. У 6 (75 %) хворих зареєстрували хронічне запалення та щільний фіброз у ділянці панкреатодуоденальної борозни, а також хронічне запалення, пері- та інтралобулярний фіброз голівки підшлункової залози, підпаяної до ДПК. Ускладнення після панкреатодуоденальної резекції виникли у 2 (28,5 %) хворих: гастростаз (тип В за ISGPS) і панкреатична фістула (тип В за ISGPF). У віддаленому періоді стан 2 хворих істотно поліпшився зі стабілізацією ваги та функціональних показників за шкалами опитувальників SF-36 та EORTIC. В інших хворих період спостереження Follow-up не перевищував 1 рік. Висновки. Оптимальний метод клінічної діагностики парадуоденального панкреатиту – ендоскопічне ультразвукове дослідження, а його патоморфологічним підтвердженням є наявність у стінці дванадцятипалої кишки ектопованої панкреатичної тканини або кіст, хронічного запалення та фіброзу, гіперплазії залоз Бруннера, хронічного запалення в ділянці панкреатодуоденальної борозни, хронічного запалення та фіброзу у припаяній голівці підшлункової залози. Найдоцільнішим методом хірургічного лікування парадуоденального панкреатиту залишається панкреатодуоденальна резекція.
Знайти схожі

Форма документа : Стаття із журналу
Шифр видання :
Автор(и) : Журавльова Л. В., Сікало Ю. К., Олійник М. О.
Назва : Клінічний випадок вторинного остеопорозу у пацієнта з неспецифічним виразковим колітом
Місце публікування : Патологія. - Запоріжжя, 2020. - Том 17, N 3. - С. 423-430 (Шифр ПУ40/2020/17/3)
MeSH-головна: КОЛИТ ЯЗВЕННЫЙ
КИШЕЧНИКА СЛИЗИСТАЯ ОБОЛОЧКА
ПЕРЕЛОМЫ ПРИ ОСТЕОПОРОЗЕ
Анотація: Захворюваність і поширеність хронічних запальних хвороб шлунково-кишкового тракту невпинно зростає в усіх регіонах світу. Целіакію, хворобу Крона та неспецифічний виразковий коліт діагностують у найпродуктивніший період життя, ці патології суттєво обмежують його якість, порушують психоемоційний стан і соціальний статус пацієнта. З-поміж позакишкових проявів хронічних захворювань тонкого та товстого кишківника найактуальнішим є остеопороз, який асоціюється з підвищеним ризиком переломів. Мета роботи – описати клінічний випадок вторинного остеопорозу на тлі тривалого перебігу неспецифічного виразкового коліту, висвітлити проблеми моніторингу, лікування та можливі шляхи їхнього вирішення. Результати. Описано клінічний випадок розвитку важкого вторинного остеопорозу у хворого на неспецифічний виразковий коліт. Визначальними у втраті кісткової маси в цих хворих є хронічне запалення слизової оболонки, порушення ентерального всмоктування та глюкокортикоїдна терапія. Актуальні засоби моніторингу розвитку остеопорозу у групах ризику – визначення індивідуального ризику переломів FRAX®, регулярний клініко-лабораторний контроль і денситометрія. Сучасне лікування вторинного остеопорозу має бути персоніфікованим, із належним контролем за перебігом основного захворювання. Висновки. Клінічний випадок підтвердив необхідність наступних популяційних проспективних досліджень для створення діагностичних і лікувальних алгоритмів, які б допомогли в наданні персоніфікованої терапії пацієнтам із хворобами шлунково-кишкового тракту, яким загрожує остеопороз і переломи в молодому віці.
Знайти схожі

Форма документа : Стаття із журналу
Шифр видання :
Автор(и) : Попович Ю. І., Григор'єва О. А., Таврог М. Л., Іванців О. Р., Попович Н. Р.
Назва : Лімфоїдна тканина слизової оболонки червоподібного відростка при апендициті (огляд літератури)
Місце публікування : Патологія. - Запоріжжя, 2020. - Том 17, N 3. - С. 408-415 (Шифр ПУ40/2020/17/3)
MeSH-головна: АППЕНДИЦИТ
АППЕНДИКС
ИММУНОКОМПЕТЕНТНОСТЬ
Анотація: Мета роботи – проаналізувати відомості фахової літератури про особливості перебудови лімфоїдної тканини слизової оболонки червоподібного відростка при апендициті. Матеріали та методи. Вивчили й узагальнили відомості фахової вітчизняної та іноземної літератури, результати метааналізів і рандомізованих досліджень. Результати. Описали причинові фактори та схарактеризували основні теорії патогенезу гострого апендициту, клінічні варіанти захворювання. Установили, що імунокомпетентна тканина червоподібного відростка відіграє важливу роль у розвитку апендициту. У разі простого та поверхневого апендициту визначають посилення проліферативних процесів та активізацію імуногенезу. У разі розвитку деструктивних форм апендициту (флегмонозний, гангренозний) у лімфатичних вузлах спостерігають пригнічення імунопоезу, проліферації лімфоцитів, процесів імуногенезу та макрофагальної реакції, а також збільшення загальної щільності клітинного вмісту внаслідок зростання кількості нейтрофільних та еозинофільних лейкоцитів, збільшується питома вага морфологічно змінених клітин. Висновки. Наведені дані показують роль імунного апарату червоподібного відростка в патогенезі апендициту, підтверджують доцільність алергічної теорії його розвитку. Це може бути підставою для пошуку нових методів діагностики захворювання, а також актуалізує дискусію про можливість його консервативного лікування.
Знайти схожі

Форма документа : Стаття із журналу
Шифр видання :
Автор(и) : Скляр А. І., Торяник І. І., Осолодченко Т. П., Пономаренко С. В.
Назва : Епштейна-Барр вірус і розсіяний склероз
Місце публікування : Патологія. - Запоріжжя, 2020. - Том 17, N 3. - С. 390-401 (Шифр ПУ40/2020/17/3)
MeSH-головна: ЭПШТЕЙНА-БАРРА ВИРУСНЫЕ ИНФЕКЦИИ
СКЛЕРОЗ РАССЕЯННЫЙ
ДЕМИЕЛИНИЗИРУЮЩИЕ ЗАБОЛЕВАНИЯ
Анотація: Розсіяний склероз (РС) – хронічне запалення центральної нервової системи, характерною особливістю якого є поступовий розвиток осередкової та незворотної демієлінізації оболонок нервових структур у спинному та головному мозку, що призводить до поступового накопичення неврологічного дефіциту, інвалідності. Мета роботи – обґрунтування ролі Епштейна–Барр вірусної інфекції в етіології та патогенезі РС на підставі аналізу відомостей сучасної фахової літератури. Одні з провідних чинників, що припускають як етіологічні для РС, – гамма-герпесвіруси, до яких належить вірус Епштейна–Барр (EBV). Він формує інфекційний процес в організмі людини довіку. Герпесвірус людини 4 типу (HHV-4) може реалізувати патогенний потенціал, здійснюючи літичну реплікацію, або призвести до затримки реплікації чи повторної активації інфекції в епітеліальних клітинах і В-лімфоцитах. Беручи до уваги сучасні дані щодо біологічних властивостей EBV та аналізуючи роль цього герпесвірусу в патогенезі нейродегенеративних захворювань, здійснили цей огляд. Завдяки молекулярній структурі EBV характеризується специфічними біологічними властивостями, однією з найважливіших є тропність до імунної тканини хазяїна, зокрема В-лімфоцитів. Це, очевидно, зумовлює персистенцію вірусу довіку. Формуючи латентний процес в організмі людини завдяки реплікативним циклам у В-клітинах, EBV контролює первинну відповідь В-лімфоцитів, що призводить до дефіциту гуморальних і клітинних факторів імунітету, а також спричиняє персистенцію HHV-4 та розвиток постійного інфекційного процесу з періодами реактивації. Отже, важлива ознака, що може пов’язувати EBV інфекцію з РС, – те, що розвиток клінічної картини захворювання та його перебіг мають певну схожість із природним інфікуванням HHV-4, настають через певний час після біологічного циклу вірусу. Тому, спираючись на виявлений опосередкований зв’язок між EBV інфекцією та РС і наведені імунологічні й генетичні механізми, що задіяні в нейрозапальних процесах, не можна не враховувати роль герпесвірусів у розвитку захворювання. Однак потребує з’ясування питання про те, чому серед великої популяції носіїв HHV-4 тільки у незначного відсотка розвивається EBV асоційований РС? Аналізуючи дослідження, в яких отримали різні результати щодо впливу EBV інфекції на різні періоди розвитку РС (ініціює запуск, підтримує запальний процес чи бере участь у його прогресуванні), стало зрозумілим: якщо етіологічна роль EBV при цьому захворюванні наявна, то перебіг хвороби не може бути не пов’язаний із біологічними циклами HHV-4. Висновки. Нині не визначили прямий зв’язок між EBV інфекцією та розвитком РС, але не можна спростувати, а тим більше відхилити роль герпесвірусу людини 4 типу в патогенезі розсіяного склерозу.
Знайти схожі

10.

Форма документа : Стаття із журналу
Шифр видання :
Автор(и) : Короленко В. В., Грузєва Т. С.
Назва : Особливості стаціонарного лікування пацієнтів із хворобами шкіри та інфекціями, що передаються статевим шляхом
Місце публікування : Патологія. - Запоріжжя, 2020. - Том 17, N 3. - С. 402-407 (Шифр ПУ40/2020/17/3)
MeSH-головна: ПОЛОВЫМ ПУТЕМ ПЕРЕДАВАЕМЫЕ БОЛЕЗНИ
КОЖНЫЕ БОЛЕЗНИ
БОЛЬНИЦЫ, СРЕДНЯЯ ЗАНЯТОСТЬ КОЕК
Анотація: Мета роботи – вивчити та проаналізувати використання ліжкового фонду для стаціонарного лікування пацієнтів із дерматозами та інфекціями, що передаються статевим шляхом (ІПСШ). Матеріали та методи. Проаналізували показники лікувально-профілактичної допомоги хворим на дерматози та ІПСШ в Україні за 2009–2019 рр. із використанням методів статистичного, бібліосемантичного, системного підходу й аналізу. Результати. В Україні визначили тенденцію до скорочення забезпеченості дерматовенерологічними ліжками та середньої тривалості перебування хворого на такому ліжку. Протягом 2009–2015 рр. зменшувалася середня кількість днів роботи такого ліжка, після чого відбувалося зростання. Визначили кореляційну залежність між показниками забезпеченості та роботи ліжка, враховуючи захворюваність на ІПСШ і пізній сифіліс. Поряд з тим виявлене зниження рівня захворюваності на ІПСШ і зростання відповідного показника для пізнього сифілісу може свідчити про недостатнє виявлення цих нозологій на ранніх стадіях. Дерматовенерологічні ліжка істотно перевантажені. Висновки. Чимале скорочення ресурсного забезпечення дерматовенерологічної служби, зокрема закладів, забезпеченості та роботи ліжкового фонду, призвело до інтенсифікації їхнього використання, зниження доступності медичної допомоги. Тенденція до збільшення кількості пізніх, ускладнених форм венеричних захворювань, формування відповідних негативних наслідків для здоров’я населення зумовлюють потребу в удосконаленні дерматовенерологічної служби. Доцільно забезпечити належну підготовку лікарів первинної ланки, зокрема сімейних лікарів, з ведення пацієнтів із банальними неускладненими дерматозами та ІПСШ після консультування дерматовенерологами, оптимізацію координації різних ланок надання медичної допомоги, а також застосування стаціонар-замісних технологій, телемедичного скринінгу й моніторингу.
Знайти схожі

11.

Форма документа : Стаття із журналу
Шифр видання :
Автор(и) : Муравйов П. Т., Запорожченко Б. С., Бородаєв І. Є., Кірпічнікова К. П., Шевченко В. Г., Волков В. Б., Хархурі, Макрем
Назва : Вплив гіпербілірубінемії на інтенсивність болю у хворих на рак панкреатобіліарної зони протягом періопераційного періоду
Місце публікування : Патологія. - Запоріжжя, 2020. - Том 17, N 3. - С. 351-355 (Шифр ПУ40/2020/17/3)
MeSH-головна: ПОДЖЕЛУДОЧНОЙ ЖЕЛЕЗЫ НОВООБРАЗОВАНИЯ
КОМПЛЕКСНЫЕ РЕГИОНАРНЫЕ БОЛЕВЫЕ СИНДРОМЫ
ГИПЕРБИЛИРУБИНЕМИЯ
ПЕРИОПЕРАЦИОННЫЙ ПЕРИОД
Анотація: Мета роботи – оцінювання впливу гіпербілірубінемії на вираженість больового синдрому у хворих на рак панкреатобіліарної зони протягом періопераційного періоду. Матеріали та методи. Проаналізували результати хірургічного лікування 218 хворих на рак панкреатобіліарної зони, що ускладнений розвитком синдрому механічної жовтяниці. Пацієнтам виконали панкреатодуоденальну резекцію. Вираженість больового синдрому оцінювали за візуально-аналоговою шкалою, а також застосовуючи субшкали опитувальників EORTC QLQ-C30 і SF-36. Результати. На момент надходження у стаціонар у пацієнтів рівень загального білірубіну становив 274,3 ± 5,9 мкмоль/л, прямого – 211,2 ± 2,2 мкмоль/л, непрямого – 63,4 ± 2,6 мкмоль/л. Інтенсивність больового синдрому на час надходження у стаціонар становила 4,9 ± 0,4 бала. У ранньому, пізньому та віддаленому післяопераційному періодах інтенсивність болю відповідно зменшувалася з 6,4 ± 0,3 до 2,8 ± 0,4 бала. Висновки. Зіставляючи інтенсивність больового синдрому та рівень холемії, встановили сильний позитивний кореляційний зв’язок (r = 0,74).
Знайти схожі

12.

Форма документа : Стаття із журналу
Шифр видання :
Автор(и) : Солов'юк О. А., Кулинич Р. Л.
Назва : Вплив дапагліфлозину на структурно-функціональні властивості артеріальних судин у хворих на цукровий діабет 2 типу в поєднанні з ожирінням
Місце публікування : Патологія. - Запоріжжя, 2020. - Том 17, N 3. - С. 306-312 (Шифр ПУ40/2020/17/3)
MeSH-головна: ДИАБЕТ САХАРНЫЙ, ТИП 2
ОЖИРЕНИЕ
ВЕС ИЗБЫТОЧНЫЙ
КРОВЕНОСНЫХ СОСУДОВ ЖЕСТКОСТЬ
Анотація: Сучасні напрями лікування цукрового діабету (ЦД) 2 типу повинні включати не тільки нормалізацію порушень вуглеводного обміну, але й можливий позитивний вплив на серцево-судинну систему. Використання препарату дапагліфлозин протягом кількох років показало зменшення проявів серцевої недостатності. Але можливе значення дапагліфлозину в реверсії структурно-функціональних змін артерій у хворих на ЦД 2 типу та ожирінням вивчено недостатньо. Мета роботи – встановити можливість корекції структурно-функціональних порушень артеріальних судин у хворих на ЦД 2 типу в поєднанні з надлишковою масою тіла (НМТ) й ожирінням дапагліфлозином у складі комплексної терапії. Матеріали та методи. Обстежили 99 осіб, з-поміж них – 71 хворий на ЦД 2 типу, які перебували на стаціонарному лікуванні в КУ «Обласний клінічний ендокринологічний диспансер» ЗОР. Діагноз ЦД верифікований згідно з первинною документацією. Всі хворі дали письмову інформовану згоду на участь у дослідженні. У першу групу ввійшли 36 осіб (14 жінок і 22 чоловіки) із НМТ та ожирінням (індекс маси тіла 25), середній вік – 55,91 ± 1,58 року, тривалість ЦД становила в середньому 8,55 ± 0,65 року (з розбігом від уперше виявленого до 18 років). У другу групу ввійшли 35 осіб (11 жінок і 24 чоловіки з нормальною масою тіла (індекс маси тіла ?25), середній вік – 56,91 ± 1,95 року, тривалість ЦД становила в середньому 5,73 ± 1,02 року (з розбігом від уперше виявленого до 22 років). Контроль – 28 практично здорових осіб, група зіставна з першою та другою групами за статтю (11 жінок, 17 чоловіків) і віком (56,05 ± 1,88 року). Обстеженим першої групи як протидіабетичний засіб призначали дапагліфлозин у добовій дозі 10 мг у складі комплексної терапії. Всі обстеження виконали до початку лікування дапагліфлозином і через 12 тижнів терапії. Результати. У пацієнтів із ЦД 2 типу та НМТ визначили вищий рівень експресії каспази-3, показника TGF-?1, збільшення артеріальної жорсткості в судинах еластичного та м’язового типу порівняно з пацієнтами з ЦД 2 типу без НМТ і, особливо, щодо показників контрольної групи. Протягом лікування дапагліфлозином у складі комплексної терапії зареєстрували вірогідне зниження показника TGF-?1, експресії каспази-3 та зниження швидкості поширення пульсової хвилі по артеріях м’язового та еластичного типу на верхніх і нижніх кінцівках у хворих на ЦД 2 типу в поєднанні з НМТ та ожирінням. Висновки. Терапія дапагліфлозином, крім вірогідного гальмування процесів фіброзування й активації механізмів апоптозу при ЦД, статистично значущо сприяє поліпшенню пружно-еластичних властивостей судин як еластичного, так і м’язового типу, зменшуючи прогресування васкулопатій. В осіб із підвищеною експресією фібротичного маркера TGF-?1 виявили вірогідно жорсткіші судини еластичного й м’язового типу, що свідчить на можливу патогенетичну роль TGF-?1 як одного із потенційних прогностичних біомаркерів артеріальної ригідності та негативного фактора кардіоваскулярного ризику у хворих на ЦД 2 типу в поєднанні з НМТ.
Знайти схожі

13.

Форма документа : Стаття із журналу
Шифр видання :
Автор(и) : Коваль С. М., Снігурська І. О., Юшко К. О.
Назва : Філотипи мікробіоти кишечника у хворих на артеріальну гіпертензію з абдомінальним ожирінням
Місце публікування : Патологія. - Запоріжжя, 2020. - Том 17, N 3. - С. 313-318 (Шифр ПУ40/2020/17/3)
MeSH-головна: ГИПЕРТЕНЗИЯ
ОЖИРЕНИЕ АБДОМИНАЛЬНОЕ
КИШЕЧНИК
Анотація: Мета роботи – вивчити вміст основних філотипів мікробіоти кишечника (МК) (Firmicutes, Bacteroidetes та Actinobacteria) в жителів України, які хворі на артеріальну гіпертензію (АГ), що перебігає на тлі абдомінального ожиріння (АО) та метаболічних порушень. Матеріали та методи. Обстежили 70 хворих (жителі України) на АГ ІІ стадії, 2–3 ступенів (46 пацієнтів з АО, 24 – із нормальною масою тіла (НМТ)). Контрольна група – 20 практично здорових осіб. Обстеження передбачало стандартні клінічні, лабораторні й інструментальні методи. Вміст основних філотипів МК визначали шляхом ідентифікації загальної бактеріальної ДНК і ДНК Firmicutes, Bacteroidetes і Actinobacteria за допомогою методу кількісної полімеразної ланцюгової реакції в реальному часі. Статистичний аналіз результатів виконали за допомогою стандартних методів із застосуванням Microsoft Excel 17.0. Результати. У хворих на АГ у поєднанні з АО, жителів України, виявили істотні відмінності відносного вмісту основних філотипів МК порівняно зі здоровими особами та хворими на АГ із НМТ: вірогідне збільшення відносного вмісту Firmicutes щодо групи контролю та вірогідне збільшення співвідношення Firmicutes/Bacteroidetes порівняно з практично здоровими особами і з хворими на АГ із НМТ. Крім того, у хворих на АГ з АО, на відміну від хворих на АГ із НМТ, встановили, що зміни складу МК на рівні основних філотипів асоціюються з наявністю предіабету, показником інсулінорезистентності та рівнем у крові холестерину ліпопротеїдів низької щільності. Висновки. Результати дослідження підтвердили, що зміни МК можуть відігравати важливу роль у патогенезі АГ та АО в жителів України.
Знайти схожі

14.

Форма документа : Стаття із журналу
Шифр видання :
Автор(и) : Серик С. А., Сердобинская-Канивец Э. Н., Бондарь Т. М.
Назва : Циркулирующие микроРНК у больных ишемической болезнью сердца и сахарным диабетом 2 типа
Місце публікування : Патологія. - Запоріжжя, 2020. - Том 17, N 3. - С. 295-305 (Шифр ПУ40/2020/17/3)
MeSH-головна: ИШЕМИЧЕСКАЯ БОЛЕЗНЬ СЕРДЦА
ИНСУЛИНОРЕЗИСТЕНТНОСТЬ
МИКРО-РНК
Анотація: Мета роботи – вивчити рівні циркулювальних мікроРНК-27а, -221 та їхній зв’язок із глікемією та інсулінорезистентністю у хворих на ішемічну хворобу серця (ІХС) і цукровий діабет 2 типу. Матеріали та методи. У дослідження включили 58 хворих на стабільну ІХС і цукровий діабет 2 типу, 22 особи, які хворі на ІХС без діабету. Група контролю – 19 здорових осіб. МікроРНК-27а і -221 визначали у плазмі крові методом полімеразної ланцюгової реакції в режимі реального часу. Результати наведені у відносних одиницях (в.о.) щодо референсної мікроРНК U6. Результати. У хворих на ІХС і діабет рівні циркулюючих мікроРНК-27а (0,69 [0,32; 1,40] в.о.) і 221 (0,54 [0,33; 0,91] в.о.) були нижчими, ніж у групі контролю (р = 0,024, р = 0,006 відповідно) і у групі ІХС без діабету (р = 0,011, р = 0,001 відповідно). У хворих на ІХС без діабету рівні мікроРНК-27а (1,37 [0,63; 2,86] в.о.) і мікроРНК-221 (1,07 [0,62; 2,70] в.о.) невірогідно вищі, ніж у контрольній групі (0,90 [0,61; 2,62] в.о. і 1,05 [0,53; 1,77] в.о. відповідно, р › 0,05). У хворих на ІХС із діабетом позитивна кореляція між мікроРНК (R = 0,319, р = 0,027) вірогідно слабша, ніж у контрольній групі (R = 0,889, р ‹ 0,001) (р ‹ 0,001) та у хворих на ІХС без діабету (R = 0,772, р ‹ 0,001) (р = 0,020). У пацієнтів із діабетом мікроРНК-27а негативно корелювала з глікозильованим гемоглобіном (R = -0,339, р = 0,030), а мікроРНК-221 – з індексом HOMA-IR (R = -0,362, р = 0,006). За результатами ROC-аналізу, зниження обох мікроРНК вірогідно асоціювалося з наявністю діабету у хворих на ІХС. AUC для мікроРНК-27а становила 0,692 (ДІ: 0,575–0,793, р = 0,009), AUС для мікроРНК-221 – 0,728 (ДІ: 0,617–0,821, р = 0,001). Висновки. У хворих на ІХС і цукровий діабет 2 типу рівні циркулювальних мікроРНК-27а і -221 вірогідно знижувалися порівняно і з контролем, і з хворими на ІХС без діабету. Зниження мікроРНК-27а асоціювалося з гіперглікемією, а мікроРНК-221 – з посиленням інсулінорезистентності. У хворих на ІХС без діабету рівні цих мікроРНК не змінювались.
Знайти схожі

15.

Форма документа : Стаття із журналу
Шифр видання :
Автор(и) : Kontogeorgos, George
Назва : The diversity of education in pathology worldwide and perspectives of the International Academy of Pathology
Місце публікування : Патологія. - Запоріжжя, 2020. - Том 17, N 3. - С. 282-286 (Шифр ПУ40/2020/17/3)
MeSH-головна: ПАТОЛОГИЯ
ПАТОЛОГИЯ КЛИНИЧЕСКАЯ
ОБРАЗОВАНИЕ МЕДИЦИНСКОЕ
Анотація: На підставі власного досвіду президента Міжнародної академії патології (IAP) наведені особливості трьох основних програм підготовки фахівців-патологів: європейської, англосаксонської та північноамериканської, – що застосовуються відповідно до основних принципів Європейського союзу медичних спеціалістів (UEMS), Королівського коледжу патологів (RCPath) та Американської ради патології (ABPath) відповідно. Відмінності в підготовці патологів у різних країнах пов’язані зі структурою та часом навчання, можливостями фінансування, субспеціальностями патологів та їхньою акредитацією комісіями з патології. Мінімальний термін навчання патологів різний у різних країнах світу становить 6 років у Шрі-Ланці, 5,5 року – у країнах Британської Співдружності, 4 роки – у США, північноамериканських країнах, країнах ЄС, Норвегії, Швейцарії, Туреччині, Австралії, Новій Зеландії, 3–5 років – у країнах Південної Африки, 2 роки – у РФ, Вірменії, Монголії, В’єтнамі, Камбоджі, 1 рік – в Україні. Відрізняється також структура навчання резидентів-патологів. Наприклад, європейська система підготовки патологів охоплює такі обов’язкові предмети, як клінічна та хірургічна патологія, аутопсія, цитопатологія, а також додаткові (для деяких cубспеціальностей) навчальні дисципліни: нейропатологію, дерматопатологію, дитячу патологію. Англосаксонська система, крім клінічної та хірургічної патології, включає хімічну патологію (метаболічну медицину), вірусологію, інфекційні захворювання та факультативні предмети: гематопатологію та біохімію. В арабських країнах вивчають також медичну мікробіологію та хімічну патологію. Північноамериканська система навчання резидента-патолога включає хірургічну патологію, аутопсію, судово-медичну експертизу, хімію, цитопатологію, цитогенетику, молекулярну діагностику, гематопатологію, дерматопатологію, нейропатологію, вірусологію, інфекційні захворювання, патологію печінки, патологію трансплантата, трансфузійну медицину. Висвітлено фінансову підтримку, яку надає Комітет з освіти IAP у розвиток освітніх програм і створення шкіл із патології у країнах, що розвиваються; в організацію міжнародних конгресів, телеконференцій і вебінарів; у розвиток міжнародної програми «Доброзичливість / Візит / Посол» («Goodwill / Visiting / Ambassador»). На завершення наведено висловлювання Альберта Ейнштейна: «Освіта – це не вивчення фактів, а підготовка розуму до мислення». Висновки. Настав час для освітньої революції, потрібно дати сили всім та кожному, щоб усюди відкрити канали для поліпшення освіти, глобальної гармонізації патології.
Знайти схожі

16.

Форма документа : Стаття із журналу
Шифр видання :
Автор(и) : Захарцева Л. М., Яновицька М. О.
Назва : Пухлиноінфільтруючі лімфоцити при тричі негативних карциномах молочної залози
Місце публікування : Патологія. - Запоріжжя, 2020. - Том 17, N 3. - С. 287-294 (Шифр ПУ40/2020/17/3)
MeSH-головна: МОЛОЧНОЙ ЖЕЛЕЗЫ НОВООБРАЗОВАНИЯ
ЛИМФОЦИТЫ, ИНФИЛЬТРИРУЮЩИЕ ОПУХОЛЕВЫЕ КЛЕТКИ
КАПЛАНА-МЕЙЕРА МЕТОД
Анотація: Мета роботи – оцінювання прогностичного значення пухлиноінфільтруючих лімфоцитів при тричі негативних карциномах молочної залози, що не мають рецепторів до естрогена, прогестерону й ампліфікації Her2. Група тричі негативних карцином має гірші показники виживаності порівняно з іншими молекулярними підгрупами раку молочної залози, але одночасно вона є дуже гетерогенною, а тому потребує пошуку додаткових прогностичних факторів для уточнення прогнозу пацієнтів. Матеріали та методи. У ретроспективне дослідження включили 350 зразків біопсій та операційного матеріалу пацієнтів із тричі негативними карциномами молочної залози І–ІІІ стадій, що не отримували хіміотерапію. Середній період спостереження становив 3,8 року для показника загальної виживаності та 3,2 року – для показника безрецидивної виживаності. Для оцінювання прогностичного значення пухлиноінфільтруючих лімфоцитів побудували криві виживаності Каплана–Мейєра з логранковим тестом, а також виконали однофакторний і багатофакторний регресійний аналіз за пропорційною моделлю ризиків Кокса. Результати. Криві виживаності Каплана–Мейєра показали статистично вірогідний взаємозв’язок між пухлиноінфільтруючими лімфоцитами та загальною, безрицидивною виживаністю з загальною тенденцією до поліпшення цих показників для карцином із високим вмістом лімфоцитів. За побудованою моделлю пропорційних ризиків Кокса, пухлини, що мають велику кількість пухлиноінфільтруючих лімфоцитів, статистично вірогідно мають кращі показники загальної та безрецидивної виживаності (порівняно з пухлинами, що мають малу кількість пухлиноінфільтруючих лімфоцитів). Каппа-коефіцієнт дорівнював 0,79, що вказує на високий рівень погодженості між патологами під час оцінювання гістологічного матеріалу. Висновки. Велика кількість пухлиноінфільтруючих лімфоцитів при тричі негативних карциномах молочної залози статистично вірогідно пов’язана з кращими показниками їхньої загальної та безрецидивної виживаності. Оцінювання пухлиноінфільтруючих лімфоцитів швидке та не потребує додаткової підготовки, що робить цей прогностичний маркер зручним для використання.
Знайти схожі

17.

Форма документа : Стаття із журналу
Шифр видання :
Автор(и) : Клєвакіна О. Ю., Анікін І. О.
Назва : Застосування ранньої неінвазивної штучної вентиляції легень у доношених новонароджених із помірною та важкою гіпоксичноішемічною енцефалопатією
Місце публікування : Патологія. - Запоріжжя, 2020. - Том 17, N 3. - С. 338-343 (Шифр ПУ40/2020/17/3)
MeSH-головна: МОЗГА ГОЛОВНОГО ГИПОКСИЯ-ИШЕМИЯ
ИНТЕНСИВНАЯ ТЕРАПИЯ НОВОРОЖДЕННЫХ
ЛЕГКИХ ВЕНТИЛЯЦИЯ
Анотація: Пошук і використання альтернативних стратегій дихальної підтримки перспективний для поліпшення безпосередніх і віддалених результатів виходжування новонароджених із гіпоксично-ішемічною енцефалопатією (ГІЕ). Мета роботи – дослідження ефективності та безпеки застосування ранньої екстубації з наступною неінвазивною вентиляцією легень у доношених новонароджених із важкою та помірною гіпоксично-ішемічною енцефалопатією. Матеріали та методи. Здійснили проспективне, когортне, рандомізоване дослідження, в яке залучили 60 доношених немовлят. Усі пацієнти перебували на лікуванні у відділенні інтенсивної терапії новонароджених КНП «Запорізька обласна клінічна дитяча лікарня» з приводу ГІЕ II та III ступеня за шкалою Sarnat і наявністю дихальних розладів і потребою у штучній вентиляції легень (ШВЛ). В основну групу включили 30 (50 %) пацієнтів, яким через 72 години після народження виконали ранню екстубацію трахеї та перевели на неінвазивну назальну вентиляцію легень із переміжним позитивним тиском (NIPPV). Група порівняння – 30 (50 %) новонароджених, яким виконана традиційна ШВЛ у режимі P-SIMV через інтубаційну трубку до відновлення рівня свідомості, відсутності судом і встановлення регулярного патерну самостійного дихання. Результати. Під час неінвазивної ШВЛ у режимі NIPPV використали параметри, що відповідали параметрам стандартної ендотрахеальної вентиляції. Рівень SpO2 через добу після застосування режиму NIPPV вірогідно не змінився (р = 0,0765) порівняно з дітьми на традиційній ШВЛ. Вірогідно скоротилася тривалість респіраторної підтримки у хворих, які переведені в NIPPV (р = 0,0004), тривалість перебування на ліжках відділення інтенсивної терапії (р = 0,0002) та у стаціонарі загалом (р 0,0001). Знизилася загальна кількість легеневих ускладнень в основній групі (p
Знайти схожі

18.

Форма документа : Стаття із журналу
Шифр видання :
Автор(и) : Черній В. І., Штомпель І. В.
Назва : Неінвазивний контроль споживання кисню під час інгаляційної анестезії за методом Minimal flow протягом антирефлюксних лапароскопічних утручань
Місце публікування : Патологія. - Запоріжжя, 2020. - Том 17, N 3. - С. 344-350 (Шифр ПУ40/2020/17/3)
MeSH-головна: ГРЫЖА ПИЩЕВОДНОГО ОТВЕРСТИЯ
АНЕСТЕЗИЯ ИНГАЛЯЦИОННАЯ
ЛАПАРОСКОПИЯ
Анотація: Мета роботи – вивчити особливості перебігу загальної анестезії антирефлюксних лапароскопічних втручань в абдомінальній хірургії при використанні севофлурану за методикою Low flow, Minimal flow із позиції протоколу ERAS. Матеріали та методи. Проспективне, нерандомізоване дослідження виконали в ДНУ «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини» ДУС. Обстежили 40 пацієнтів із грижами стравохідного відділу діафрагми, яким виконали лапароскопічну крурорафію та фундоплікації за Ніссеном. Обстежили 10 (25 %) чоловіків, 30 (75 %) жінок віком від 21 до 76 років. Пацієнти, яких залучили в дослідження, дали інформовану згоду на обстеження, виконання аналізів та опрацювання даних, що отримали. Усім пацієнтам під час операції проведена комбінована інгаляційна низькопотокова анестезія севофлураном у поєднанні з періопераційною мультимодальною аналгезією. Пацієнтів поділили на 2 групи: в першу (Low flow anesthesia, n = 20) увійшли пацієнти, яким проведена комбінована інгаляційна анестезія севофлураном із потоком свіжої газової суміші (FGF) 1,0 л/хв; у другу (Minimal flow anesthesia, n = 20) – пацієнти, яким проведена комбінована інгаляційна анестезія севофлураном із потоком свіжої газової суміші (FGF) 0,5 л/хв. Проаналізували показники моніторингу, який передбачав реєстрацію неінвазивного артеріального тиску, частоти серцевих скорочень, електрокардіографії в п’яти відведеннях, визначення периферичної кисневої сатурації (SрO2) та плетизмограми, показників глибини анестезії за даними BIS, робочого тиску в операційному просторі (IAP). Постійно здійснювали моніторинг показників газообміну: капнографії, концентрації кисню, севофлурану в суміші на вдиху та видиху, параметрів вентиляції. Моніторинг доповнили розробленим і запатентованим авторським способом інтраопераційного неінвазивного контролю споживання кисню пацієнтом під час інгаляційної анестезії в умовах операційної. Формування, збереження, аналіз електронної бази даних, статистичне опрацювання та візуалізацію результатів дослідження виконали у ліцензійних версіях програм MedStat v. 4. і Microsoft Office. Результати. У результаті дослідження споживання кисню пацієнтами першої та другої груп встановили, що на 3 і 4 етапах оперативного втручання рівень VO2 вищий порівняно з 1, 2, 5, 6 етапами. Не встановили статистично значущі відмінності за показниками VO2 в періоди, які вивчали, в першій і другій групах. В обох групах не визначили вірогідну статистичну різницю показників BIS на етапах оперативного втручання протягом 2–6 етапів дослідження, що були на рівні хірургічної стадії наркозу. Висновки. Моніторинг споживання кисню пацієнтом – один із критеріїв інтраопераційної безпеки пацієнта й адекватності анестезіологічного забезпечення. Споживання кисню пацієнтом на всіх етапах оперативного втручання дає підстави стверджувати, що використання методу Minimal flow anesthesia безпечне для пацієнта.
Знайти схожі

19.

Форма документа : Стаття із журналу
Шифр видання :
Автор(и) : Труба Я. П., Лазоришинець В. В., Секелик Р. І., Дзюрий І. В., Головенко О. С.
Назва : Вибір тактики хірургічного лікування гіпоплазії дуги аорти в поєднанні з дефектом міжшлуночкової перетинки в немовлят
Місце публікування : Патологія. - Запоріжжя, 2020. - Том 17, N 3. - С. 332-337 (Шифр ПУ40/2020/17/3)
MeSH-головна: АОРТА ГРУДНАЯ
МЕЖЖЕЛУДОЧКОВОЙ ПЕРЕГОРОДКИ ДЕФЕКТЫ
ДЕТЕЙ ОХРАНЫ ЗДОРОВЬЯ СЛУЖБЫ
Анотація: Мета роботи – визначити оптимальну тактику хірургічної корекції гіпоплазії дуги аорти й дефекту міжшлуночкової перетинки (ДМШП) у немовлят на підставі порівняння безпосередніх і віддалених результатів одно- та двохетапного лікування. Матеріали та методи. З 2010 до 2019 р. у провідних кардіохірургічних установах України: ДУ «Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова НАМН України» та ДУ «Науково-практичний медичний центр дитячої кардіології та кардіохірургії МОЗ України» – 138 пацієнтам віком до одного року виконали хірургічне лікування гіпоплазії дуги аорти з ДМШП. Пацієнтів поділили на дві групи: I – 66 (47,8 %) хворих, яким виконали одноетапну корекцію ДМШП і пластику дуги аорти; II – 72 (52,2 %) пацієнти з двохетапним лікуванням, яким на першому етапі виконали пластику дуги аорти та звуження легеневої артерії, на другому етапі – закриття ДМШП. Результати. Загальна госпітальна летальність становила 3,6 % (n = 5). У I групі госпітальна летальність становила 3,0 % (n = 2), у II групі – 4,2 % (n = 3), але ця різниця статистично невірогідна (p 0,05). Період спостереження становив від 1 місяця до 11 років. Летальність протягом віддаленого періоду – 0 %. У 6 (9,1 %) пацієнтів I групи та у 10 (13,9 %) осіб II групи в післяопераційному періоді розвинулося повторне звуження в місці пластики дуги аорти, проте ця різниця статистично невірогідна. У 2 пацієнтів II групи (2,8 %) виявили компресію трахеї та лівого головного бронха. Решунтувань ДМШП, які потребували б повторної пластики дефектів, не було. Висновки. Як одноетапна, так і двохетапна тактика хірургічного лікування гіпоплазії дуги аорти з ДМШП у немовлят ефективна та безпечна з хорошими результатами в безпосередньому та віддаленому періодах. Обираючи тактику лікування, необхідно враховувати ступінь і протяжність гіпоплазії дуги аорти. Одноетапна корекція прийнятніша в немовлят із гіпоплазією сегмента С дуги аорти або всіх сегментів дуги аорти. Етапна тактика може бути використана в разі гіпоплазії сегментів В і А дуги аорти.
Знайти схожі

20.

Форма документа : Стаття із журналу
Шифр видання :
Автор(и) : Novikov Ye. V., Potapenko M. S.
Назва : Influence of the statin therapy on cardiovascular remodeling in arterial hypertension, combined with subclinical hypothyroidism
Місце публікування : Патологія. - Запоріжжя, 2020. - Том 17, N 3. - С. 319-324 (Шифр ПУ40/2020/17/3)
MeSH-головна: ГИПЕРТЕНЗИЯ
ГИПОТИРЕОЗ
СЕРДЦА ЖЕЛУДОЧКА РЕМОДЕЛИРОВАНИЕ
Анотація: Доведено зв’язок гіпотиреозу з появою виражених структурно-функціональних змін серця та судин, прогресуванням атеросклерозу та хвороб, що з ним пов’язані. Однак бракує інформації щодо впливу статинів на показники структури та функції серця та судин у хворих на гіпертонічну хворобу (ГХ), що поєднана з субклінічним гіпотиреозом (СГ). Мета роботи – вивчити вплив тривалої статинотерапії на показники структури та функції серця та судинне ремоделювання у хворих на гіпертонічну хворобу, що поєднана з субклінічним гіпотиреозом. Матеріали та методи. У дослідження залучили 31 особу, яка хвора на ГХ 1–3 ступеня, ІІ стадії, високого та дуже високого додаткового кардіоваскулярного ризику з супутнім СГ. Усі пацієнти отримували комбінацію 2–3 антигіпертензивних препаратів першої лінії в середніх терапевтичних добових дозах та аторвастатин у дозі 20–30 мг на добу. До початку лікування та через рік спостереження всім хворим виконали ехокардіографічне дослідження та сканування сонних артерій на пристрої My Lab Seven (Італія) та добове моніторування артеріального тиску на біфункціональному пристрої «Кардіотехніка-04» («Инкарт», СПб, РФ) з одночасною реєстрацією артеріального тиску й електрокардіограми. Результати. Під впливом терапії цільового рівня систолічного артеріального тиску за денний період спостереження досягли 74 % (23/31) хворих, за нічний період спостереження – 65 % (20/31); цільового рівня діастолічного артеріального тиску за денний період спостереження – 87 % (27/31) пацієнтів, за нічний період спостереження – 71 % (22/31). Але не зареєстрували вірогідну зміну розмірів порожнин лівого передсердя та обох шлуночків, фракції викиду (до лікування – 68,84 ± 5,43 %, після – 67,13 ± 5,45 %), товщини міжшлуночкової перетинки та задньої стінки, відносної товщини стінки (до лікування – 0,41 ± 0,07, після 0,41 ± 0,07, р = 0,871), індексу маси міокарда (до лікування – 122,29 ± 37,36 г/м2, після – 118,00 ± 31,00 г/м2, р = 0,849), показників діастолічної функції лівого шлуночка (ЛШ). Питома вага хворих з ексцентричною гіпертрофією ЛШ через рік лікування збільшилася з 32 % до 39 % (р = 0,5668), із концентричною гіпертрофією зменшилася з 42 % до 39 % (p = 0,8107), із нормальною геометрією ЛШ – з 19 % до 16 % (p = 0,7570). Кількість хворих на ГХ із супутнім СГ з ознаками концентричного ремоделювання ЛШ залишилась незмінною: до лікування – 6 %, після – 6 %. Вплив статинотерапії на судинне ремоделювання у хворих на ГХ із СГ характеризувався тенденцією до зменшення товщини інтима-медіального комплексу правої (0,769 ± 0,276 мм проти 0,701 ± 0,222 мм, р = 0,512) та лівої (0,759 ± 0,185 мм проти 0,745 ± 0,179 мм, р = 0,978) загальних сонних артерій. Висновки. У хворих на ГХ із супутнім СГ антигіпертензивна терапія протягом року препаратами першої лінії з додаванням статинів асоціюється з досягненням цільового рівня САТ в активний період доби у 74 %, в пасивний період – у 65 % пацієнтів (за даними ДМАТ), але не супроводжувалася вірогідним зменшенням порожнин, товщини стінок, маси міокарда ЛШ, поліпшенням його діастолічного наповнення, зменшенням товщини інтима-медіального комплексу.
Знайти схожі

1-20 21-21

© Міжнародна Асоціація користувачів і розробників електронних бібліотек і нових інформаційних технологій
(Асоціація ЕБНІТ)