Зелінська, Н. Б.     Гендерна самоідентифікація і внутрішньосімейні відносини дітей з порушенням розвитку статі / Н. Б. Зелінська [та ін.] // Український журнал дитячої ендокринології. - 2019. - N 1. - С. 25-32 MeSH-головна: ПОЛОВОГО РАЗВИТИЯ НАРУШЕНИЯ (психология) ПОЛОВАЯ ИДЕНТИЧНОСТЬ ДЕТИ Анотація: Народження дитини з порушенням розвитку статі (ПРС) потребує довгострокової стратегії спостереження та лікування, що проводиться мультидисциплінарною групою лікарів-професіоналів, з обов’язковим розумінням психосоціальних проблем дитини та ії батьків. Матеріали та методи. За період 2014-2018 рр. проведено діагностику гендерної самоідентифікації у 20 дітей та підлітків із ПРС віком від 1,5 до 17 років. Для визначення гендерної самоідентифікації використовувалась методика «Гомункулюс», гендерної соціалізації - методика мимовільного малюнка Вартегга, внутрішньосімейних відносин - методика «Моя сім’я», методика структурованого інтерв’ю. Оцінка внутрішньосімейних відносин була проведена в порівнянні з групою контролю, яка складалась із 28 сімей, в яких виховувались здорові діти. Всім пацієнтам із ПРС до моменту психологічної оцінки було проведено молекулярно-цитогенетичне дослідження. Результати та обговорення. Серед обстежених дітей хромосомне ПРС діагностовано у 6 (30,0 %), 46,XY ПРС - у 13 (65,0 %) та 46,XX ПРС - у 1 (5,0 %) пацієнта. Діагноз ПРС встановлювали дітям у різному віці - від народження і до 16 років, у середньому в 7,26 [1,50; 13,00] року. У 60,0 % дітей старше 7 років виявлено ознаки порушень гендерної самоідентифікації, достовірно вище у дітей віком 7-12 років (р 0,05). Порушення гендерної самоідентифікації розвиваються достовірно частіше у дітей, які були зареєстровані в жіночій громадянській статі, - у 57,14 %. У групі дітей із 46,XY ПРС-ознаки порушень гендерної самоідентифікації спостерігались у 69,23 %, що достовірно частіше, ніж у хворих із хромосомним ПРС, - у 50,0 % випадків (р 0,05). У 25,0 % сімей діти часто зазнавали критики, негативної оцінки з боку батьків, що погіршує формування гендерної самоідентифікації дитини. 54,25 % сімей, що мають дитину з ПРС, не прагнули народжувати наступних дітей через побоювання щодо ймовірних генетичних порушень у них. Частота випадків розлучень у сім’ях дітей із ПРС зростає з віком дітей і найбільша (30,0 %) - у групі хворих після 12 років (р 0,05), що достовірно частіше порівняно з групою контролю (р 0,05). Порушення внутрішньосімейних відносин у сім’ях дітей із ПРС зустрічаються достовірно частіше, ніж у сім’ях групи контролю (р 0,05). Висновки. Психологічний супровід дітей із ПРС та їхніх сімей є важливою складовою комплексної медичної та соціальної реабілітації. Дод.точки доступу: Шевченко, І. Ю.; Анопрієнко, О. В. ; Глоба, Є. В.; Гамідова, О. І. Экземпляры: всего 1 : чит.зал періодичних видань, рук.,кат. (1 экз.) Свободны: всего 1 : чит.зал періодичних видань, рук.,кат. (1 экз.)