Диференційний підхід до стомування кишечника у новонароджених з некротичним ентероколітом і вадами розвитку шлунково-кишкового тракту, ускладнення кишкових стом [Текст] / І. О. Македонський [и др.] // Неонатологія, хірургія та перинатальна медицина = Neonatology, surgery and perinatal medicine = Неонатология, хирургия и перинатальная медицина : щоквартальний медичний науково-практичний журнал. - 2016. - Т. VI, № 2. - С. 57-64. - Бібліогр. в кінці ст. . - ISSN 2226-1230 MeSH-головна: ЭНТЕРОКОЛИТ НЕКРОТИЧЕСКИЙ (хирургия) ЖЕЛУДОЧНО-КИШЕЧНЫЙ ТРАКТ (аномалии) НОВОРОЖДЕННЫЙ, БОЛЕЗНИ (хирургия) Анотація: Сучасні методи ранньої пренатальної та постнатальної діагностики вад розвитку та набутих гострих запальних захворювань шлунково-кишкового тракту новонароджених дітей дають можливість виконати своєчасну ранню радикальну хірургічну корекцію. Однак до теперішнього часу залишаються актуальними та дискусійними питання паліативних оперативних втручань при етапній хірургічній корекції захворювань кишечника. Це пов'язано з тим, що виконання новонародженим радикальної корекції при вроджених вадах розвитку кишечника чи набутих гострих хірургічних захворюваннях кишечника без формування стоми підвищує ризики небажаних важких ускладнень.Тому значна частина пацієнтів потребує етапного хірургічного лікування з початковим формуванням кишкової стоми. На сьогоднішній день також немає єдиної тактики ведення хворих з хірургічною стадією некротичного ентероколіту новонароджених (НЕК). Серед варіантів надання хірургічної допомоги пацієнтам з перфоративним НЕК у новонароджених є прихильники виконувати резекцію з первинним анастомозом, так і прихильники з поетапним лікуванням з виведенням кишкових стом та наступною реконструктивною операцією. Навіть на сучасному етапі розвитку хірургічної допомоги формування стом може супроводжуватися тактичними, технічними помилками, а неправильний догляд за стомами призводить до розвитку місцевих або загальних ускладнень, що значно погіршують якість життя пацієнта, призводять до збільшення термінів та вартості лікування основного захворювання. На даний час не існує єдиного стандарту та чітких показань для накладання кишкової стоми, рівня її виведення, тривалості існування, методів накладання та закриття при тимчасовому стомуванні, а існуюча кількість можливих ускладнень обумовлює обирати індивідуальний підхід при лікуванні цієї групи пацієнтів. Мета дослідження. Метою даного дослідження є аналіз власних результатів диференційного підходу до стомування кишечника та оцінка ускладнень стомових хворих за останні 15 років в дитячому хірургічному відділенні КЗ "Дніпропетровський спеціалізований клінічний медичний центр матері та дитини ім. проф. М.Ф. Руднєва" ДОР" та визначення оптимальної тактики хірургічного лікування пацієнтів з тимчасовою кишковою стомою. Матеріали та методи: Проведений ретроспективний аналіз власних результатів диференційного підходу до стомування кишечника та оцінка ускладнень стомованих хворих за останні 15 років в дитячому хірургічному відділенні КЗ "Дніпропетровський спеціалізований клінічний медичний центр матері та дитини ім. проф. М.Ф. Руднєва" ДОР" в період з 2000-2015 років. Всім пацієнтам проводилось загальноприйняте комплексне клінічне та додаткові методи дослідження, включаючи: лабораторні, біохімічні, бактеріологічні дослідження, ультразвукове та доплерографічне дослідження органів черевної порожнини та заочеревинного простору, рентгенологічне та рентгеноконтрастне дослідження кишечника. Результати та їх обговорення: Наша практика свідчить, що виведення кишкової стоми в дитячому віці має тимчасовий характер з подальшим відновленням цілісності кишкової трубки, що має вирішальне значення у виборі виду стомування. При виборі певної техніки накладання стоми ми брали до уваги задачу та ціль стомування з урахуванням можливих наступних етапів хірургічного втручання, характер захворювання чи вади розвитку кишечника, загальний стан пацієнта та давність захворювання, а також досвід і перевагу оперуючого хірурга. Враховуючи аналіз власного досвіду, слід зазначити, що вибір методу оперативного втручання на фукціонуючому кишечнику та при його вроджених вадах розвитку має принципово різну тактику. В останніх випадках це обумовлено: можливою наявністю додаткових мембран, стенозів, атрезій, гіпогангліозу тонкого та товстого кишечника, які під час первинної ревізії виявити досить складно; значної різниці в діаметрах привідного та відвідного відділів кишечника; необхідності у мінімальному обсязі резекції з метою профілактики "синдрому короткої кишки"; неможливі визначення функціональної повноцінності як проксимального, так і дистального відділів кишечника. Тому вважаємо, що прагнення до створення первинних анастомозів цій групі хворим є недоцільним і невиправданим, а завданням первинної операції таким хворим є: I. Ліквідація кишкової непрохідності. II. Мінімальний обсяг операційної травми і мінімальний обсяг резекції кишечника. III. Створення можливостей для раннього ентерального годування. IV. Створення оптимальних умов для наступної реконструктивної операції. Чим вище рівень атрезії, тим менше виражене розширення проксимального "балону" кишки з подальшим всмоктуванням його вмісту в кров дитини, підтриманням інтоксикаційного синдрому, тим більша розповсюдженість обструкції дистального відділу слизовими пробками з необхідністю їх відмивання, тим більша ймовірність додаткових вад розвитку кишечника. У зв'язку з цим ми використовували формування Т - подібних, У - подібних анастомозів з обов'язковою інтубацією привідного та видвідного відділів кишечника. За нашими даними, при НЕК в умовах перитоніту, на фоні фажкого загального стану дитини, первинне ушивання виразкових дефектів, створення первинних анастомозів призводить до невиправданої значної кількості ускладнень у вигляді неспроможності анастомозів, виникненню нових перфорацій в триваючому некрозі кишечника. У зв'язку з чим, при НЕК з реактивним перитонітом, розповсюдженим некрозом кишечника та множинних перфораціях, на фоні важкого стану хворого, ми накладаємо виключно роз'єднуючи кишкові стоми з метою відключення ураженої ділянки кишечника. У пацієнтів з вродженою кишковою непрохідністю, яким формувалася стома з пробросом, не розвивався синдром короткої кишки, порівняно з пацієнтами, яким формувалася подвійна роз'єднуюча стома. Висновки: диференційний підхід, детальне виконання техніки накладання стоми та ретельний післяопераційний догляд за стомою з використанням сучасних калоприймачів при вроджених вадах розвитку кишечника та некротичному ентероколіті новонароджених дозволяє знизити кількість післяопераційних ускладнень. Прагнення до радикальної одноетапної хірургічної корекції при вроджених вадах розвитку кишечника та некротичному ентероколіті новонароджених призводить до невиправдано високого ризику розвитку ускладнень. Методика "пробросових" стом при вроджених вадах розвитку кишечника у новонароджених відповідає задачам первинної операції, що дозволяє відстрочити та проводити реконструктивні операції при кращому стані дітей в умовах мінімального ризику септичних, метаболічних та післяопераційних ускладнень з виконанням подальшого малоінвазивного реконструктивного втручання. Дод.точки доступу: Македонський, І.О.; Яременко, С.О.; Самоваров, Л. С. ; Романенко, О.А. Экземпляры: всего 1 : чит.зал періодичних видань, рук.,кат. (1 экз.) Свободны: всего 1 : чит.зал періодичних видань, рук.,кат. (1 экз.) |