Волощук, Н. І. Гастротоксична дія диклофенаку натрію на тлі дефіциту та надлишку гідроген сульфіду в експерименті [Текст] / Н. І. Волощук, І. В. Таран // Фармакологія та лікарська токсикологія : двомісячне науково-практичне, медичне видання. - 2014. - № 4/5. - С. 17-24. - Бібліогр. в кінці ст. . - ISSN 2227-7943 MeSH-головна: ДИКЛОФЕНАК (токсичность) СУЛЬФИДЫ (терапевтическое применение) Анотація: Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ) - ефективні симптоматичні препарати для купірування болю, лихоманки та запалення, тривалий прийом яких часто супроводжується розвитком побічних реакцій, у тому числі гастропатій. Важливу роль у забезпеченні цитопротекції шлунка відіграють фізіологічні мессенжери, одним з яких є гідроген сульфід (H2S), який забезпечує захисні властивості СОШ. Депримуючий вплив на рівень гідроген сульфіду є одним із механізмів протизапальної дії НПЗЗ, а метаболічні зміни, які при цьому виникають, залучені до патогенезу НПЗЗ-гастропатій. Мета дослідження - оцінити зміни пошкоджуючої дії диклофенаку натрію на ШКТ у щурів на тлі введення донору гідроген сульфіду (NaHS) та інгібітора його синтезу (пропаргілгліцину). Дослідження проведені на самцях білих нелінійних щурів масою 180-210 г. Надлишок і дефіцит H2S у тварин створювали внутрішньочеревинним введенням NaHS (1,5 мг/кг) та пропаргілгліцину (50 мг/кг) відповідно протягом 5 днів. Уміст H2S у сироватці крові визначали спектрофотометричним методом. У частині дослідів диклофенак натрію у вищеназначеному режимі вводили через 0,5 год після внутрішньошлункового введення NaHS (4 мг/кг). Досліджувані речовини вводили в умовно терапевтичних дозах (1/20 від LD50). Було оцінено стан слизової оболонки шлунка, кислотно-утворюючу функцію шлунка та моторну функцію кишечника. Статистичну обробку результатів проводили за допомогою стандартних методів біометрії з використанням пакета прикладних програм Statistica 5.5. Створення дефіциту H2S у щурів підвищувало гастротоксичність диклофенаку натрію: кількість виразок, важкість виразкоутворення в щурів цієї групи були на 70,8 та 30,8% більшими, ніж у тварин з диклофенаком, а у тварин, які отримували донор гідроген сульфіду внутрішньочеревинно на 53,5 та 23,1% меншими. Персентильний та кореляційний аналіз показав наявність чіткого зв'язку між ступенем виразності пошкоджуючої дії диклофенаку на СОШ та рівнем гідроген сульфіду в сироватці крові та підтвердив наявність гастропротекторного ефекту донора H2S за даних умов експерименту. H2S при внутрішньошлунковому введенні також статистично вірогідно зменшував ушкоджуючий вплив диклофенаку на СОШ: кількість виразок і важкість виразкування зменшувалися на 47,5 та 28,5% відповідно, а виразковий індекс ставав меншим у 1,5 рази порівняно з монотерапією НПЗЗ. Водночас 5-денне внутрішньошлункове введення донору H2S та диклофенаку практично не змінювали кислотність секрету шлунка та моторну функцію кишечника тварин. Отже, рівень насиченості організму H2S суттєво модулює ступінь гастротоксичності диклофенаку натрію: дефіцит H2S збільшує пошкоджуючий вплив досліджуваного НПЗЗ на шлунок, тоді як надлишок його , навпаки, зменшує. Внутрішньошлункове введення донору гідроген сульфіду протягом 5 днів разом із диклофенаком натрію в умовно терапевтичних дозах (4 мг/кг та 8 мг/кг відповідно) практично не впливало на секреторну та моторну функції травного тракту щурів та викликало вірогідно менші макроскопічні зміни в СОШ порівняно з ефектом нестероїдного антифлогістика. Дод.точки доступу: Таран, І.В. Экземпляры: всего 1 : чит.зал періодичних видань, рук.,кат. (1 экз.) Свободны: всего 1 : чит.зал періодичних видань, рук.,кат. (1 экз.) |